Розділ 28. Вікторія та наслідки.

Прокидаюся вранці й відчуваю себе геть розчавленою. Що ж я накоїла? І як на це тепер відреагує Влад? Адже я власноруч поставила остаточну крапку в наших відносинах! Хоча Влад, мабуть, зовсім не здивований моїм вчинком, адже саме цього від мене й чекав, ображаючи, так би мовити, авансом. Можливо, йому взагалі байдуже, адже він все одно збирався зі мною розлучатися. Що ж, можливо, все й на краще. Досі вже мучити одне одного. Шляху назад немає й розлучення дійсно єдиний вихід для нас, в чому я все більше і більше впевнювалася.

Зателенькав телефон вхідним повідомленням. Я дивлюся на екран й бачу ім`я Лікар Роман, яке, немов докір совісті, нагадую мені про вчорашнє падіння. Відкриваю й читаю текст, оформлений сердечками та смайликами: «Доброго ранку, люба! Все було просто чудово. Вже сумую за тобою!». Чоловікові майже під сорок, а немов хлопчисько з усіма тими смайликами та сердечками. Я дратуюсь, бо хочу швидше усе забути, й нашвидкуруч пишу відповідь: «Вибач, чоловік повертається сьогодні. Будь ласка, не телефонуй більше». Шумно видихаю, збираючись у душ, та раптом лунає вхідний дзвінок й на екрані знову все те ж ім`я лікаря. Я вимикаю звук, оскільки не маю жодного бажання пояснювати йому, що вчора вчинила найбільшу помилку в своєму  житті.

Довго стою під душем, п`ю каву, дивлячись у вікно невидющими очима, й, немов зомбі, прямую на роботу. Біля офісу стоїть Роман із схвильованим виразом обличчя. Помітивши його, я подумки лаюсь, адже на душі кепсько й з`ясовування стосунків із коханцем для мене зовсім недоречні зараз.

- Віко, що сталося? Ти ж наче б то казала, що чоловік повернеться лише вкінці літа? А тут раптом вже сьогодні? І слухавку не береш. Що не так?

- Вибач-те, це все було помилкою, - відповідаю й намагаюся втекти в приміщення, та Роман хапає мене за руку.

- Швидко ж ти мене викреслила зі свого життя! Не пожалкуєш? – він ображено примружує очі.

- Я заміжня! – випалюю, хоча розумію, що це вже чисто символічно й насправді я уже без п`яти хвилин розлучена, адже Влад ніколи не пробачить мені.

- Вчора ти про це не згадувала, - сумно зазначає Роман, відпускаючи мою руку.

- Я була п`яна… й взагалі не повинна була цього робити. Вибач, але продовження не буде. Я не можу…

Я залишаю його швидкою ходою й, зайшовши до офісу, плескаюсь у робоче крісло. Біля вікна стоїть Даша, яка, вочевидь, спостерігала за усією цією сценою. Та спостерігаючи мій кепський настрій, тактовно мовчить й не ставить зайвих запитань, за що я їй неабияк вдячна. Ми заглиблюємося кожна у свою роботу й здебільшого мовчимо аж до обіду. Потім вона йде обідати й я залишаюсь на самоті.

Вібрує телефон й на екрані несподівано висвітлюється ім`я мого все ще законного чоловіка. Мені перехоплює подих, оскільки я не знаю як розмовляти з ним після вчорашнього. Тремтячими від хвилювання руками приймаю виклик.

- Привіт, - чую сумний голос Влада. – Віко, я досі не можу повірити в те, що сталося. Усю ніч про це думав. Це дійсно правда?

- Чому ти такий здивований? Адже ти завжди мене вважав зрадницею й мало не хвойдою, день за днем переконуючи й мене у цьому. Вважай, що ти був правий й я таки справді заслужила на таке відношення.

- Ні-ні! Це я винен! Я своєю поведінкою весь час штовхав тебе до цього. Пробач мені, - голос Влада стає надривним і…я чую, що він плаче, хоч і стримує себе.

Мене охоплює жах, адже я не думала, що зроблю настільки боляче йому. Мої очі теж мимоволі набираються сліз.

- Ні, я завинила перед тобою більше! Це ти мені пробач!

- Що з нами буде тепер, Віко? Невже так і не народяться наші діти, маленькі Віктор та Влада? Мені так боляче зараз, що хочеться померти…

Я відчуваю його глибокий біль й мені стає страшенно шкода і його, і себе. І я до глибини душі шкодую про все, що між нами сталося. Влад вимикає телефон й я ридаю, аж схлипую, не в змозі зупинити ту душевну повінь. Не помічаю навіть як повертається з обідньої перерви Даша й її очі округлюються в подиві від того, в якому стані вона мене застає.

- Що сталося, Вікусю?

- Телефонував чоловік, я боюся, що він щось із собою зробить, - крізь сльози відповідаю.

- Це все через отого вусаня? – Даша здогадується про мій роман. – Не хвилюйся так. Може, ще все владнається. То він тільки лякає так… Знаєш, я краще зроблю нам чаю й я тобі булочку принесла.

- Дякую, - ледь промовляю у відповідь.

Даша швидко вмикає електрочайник й готує чашки з чайними пакетиками. Я розумію, що в такому стані працювати більше не зможу, тому випивши гарячого напою та трохи заспокоївшись, відпрошуюся у начальства раніше з роботи під приводом поганого самопочуття. Та додому також повернутися не можу, адже побачивши мої червоні заплакані очі, Ольга Петрівна допитуватиметься, в чому справа. Йду знову у свій улюблений парк й сідаю на віддалену самотню лавку. Та серце все ще не на місті й, не витримавши, набираю Влада.

- Владе, з тобою все гаразд? – з острахом питаю.

- Так, якщо це можна так назвати, - сумно відповідає. – Я зайшов у місцевий костел й там трохи мене попустило, бо дійсно хотів накласти на себе руки. Але подумав про матір, що другого самогубства вона не переживе.

- Я рада, що з тобою все добре, - промовляю тремтячим від хвилювання голосом. – Я дуже шкодую про все.