Розділ 18

В день, коли Тася з Євгеном мали поїхати в місто, дівчину розбудив не півень, як завжди, не дратівливий промінчик сонця, який так і норовив попасти їй прямо в око, а Костя.

Хлопчик тихо лежав на її ліжку, підперши підборіддя руками. Ніжками він колихав взад-вперед, тим самим трохи покочував ліжко.

Тася спочатку злякалась, бо не кожен день її будили чужі діти, а спросоння вона не й відразу зрозуміла де знаходилась.

— О, ти плокинулась, — радісно протягнув хлопчик, ніби тільки цього й чекав. — Налешті, я взе думав тебе доведеться лоскотати. Як маму. Вона ніколи не встає сама. Її тлеба лоскотати.

— То ти маленький шкідник? — вона нахилилась до нього, перехоплюючи хлопчика на животі, присунула до себе і почала лоскотати. — Тепер ти точно нічого мені  не зробиш. І що, хто тепер кого лоскоче?

— Лятуйте, — верещав він, в спробах захиститись, але не спішив вириватись з обіймів.  — Лятуйте мене

Навіть, якщо враховувати, що Тася була йому чужою, Костя легко йшов з нею на контакт. Ніби давно знав дівчину. 

Хлопчик сміявся гучно. Напевно, увесь дім чув цей заливистий сміх.  Але раз він вже потрапив до Тасі в полон, то так просто вона його не відпустить. Тим паче, що він сам зізнався, що затіяв зробити.

 Приємно починати так свій день. Одразу хороший настрій з’являється.

— Костян, — у дверях з’явилась голова Ярослава. — Пардон за вторгнення. Ти що тут робиш?

— Мама сказала, що тлеба лозбудити Тасю, я вилішив їй допомогти.

— І разом з нею перебудити увесь будинок? Можна я увійду?

Тася кивнула. Безпардонність синів Марії Олександрівни  іноді дивувала дівчину, але чим більше вона з ними знайомилась, тим спокійніше до цього ставилась. 

І от зараз. Вона ніби чужа дівчина, зранку в ліжку,  а тут стук у двері й голова Ярослава. Так, вона була одягнена, бо не мала звички спати без піжами, але все ж. 

— Не усіх, — заперечив малюк. — Дядя Женя вже плокинувся. Це він сказав мені її розбудити.

— Ти ж казав що мама, — перепитав Яр, підловивши малого. 

От і правда розкрилась. 

Костя, зрозумівши, що виказав секрет, закрив руками рота і розгублено глянув на Тасю, яка вже розтягувала губи в посмішці. Ну такий вже він був потішний. 

Справжній. Правду кажуть, що діти не обманюють. В них все в очах прочитати можна. 

Тільки зараз вона зрозуміла, що таки готова. Готова стати матір’ю, що б там не було. 

— Я заберу малого бешкетника, а ти спокійно збирайся. Сподіваюсь, він не дуже тобі заважав.

— Він - ні, а от ти… — жартівливо промовила Тася. Настрій в неї на диво був дуже хороший, тому замість невдоволення її потягнуло на підколи. — Прийшов сюди, в кімнату до молодої дівчини, яка ще була в ліжку…

Ярослав засміявся собі в кулак. Його розвеселили слова Тасі. 

— Любонько моя, якщо ти хвилюєшся за свою честь, то нагадую: зі мною вона в цілковитій безпеці. На твоєму місці я б хвилювався про конкуренцію. Я все-таки теж люблю чоловіків, — він підняв підборіддя догори, а руки склав на грудях. Ніби гордився, що так легко міг говорити про свою орієнтацію. І це насправді було чудово. Небагато хто може похвалитись підтримкою та розумінням близьких з цього приводу.

Дівчина засміялась на відверте зізнання. Впала назад на подушки, прикриваючи очі рукою. Костя підтримав її веселощі, бо вже за секунду  валявся поруч з нею.

— Що не так? — обурено запитав Яр, але  в голосі його не було злості. 

— Все так. Просто для того, аби обійти мою сестрицю, тобі доведеться добряче постаратись.

Вона не хотіла згадувати про Катьку, але це вийшло несвідомо. Так ще й після вчорашньої розмови. Жаба болотна, все ніяк не могла заспокоїтись. Посилала їй повідомлення. Рівно до того моменту, коли Тася кинула її контакт в чорний список всюди, де тільки могла.

— І Чучундру також? 

Тася застогнала. Історію в якій вона втікала від корови, вчора переказували за сімейною вечерею. Коли перший шок пройшов, дівчина сама сміялась з себе разом з іншими. Їхні тактовні жарти не ображали її, навпаки, їй подобалась така невимушена атмосфера. Сміявся навіть Костик, який потім шепотів їй на вухо, щоб вона не хвилювалась, бо він теж тих корів боявся. А Чучундру особливо. 

— Досить це пригадувати. Ніби сам не лажав.

— Дядько Ял тез на фелму не ходить, — здав його Костя, хитро посміхаючись.

— Так ти про родичів турбуєшся? — обурювався чоловік. — Іди сюди, малий зрадник. Будемо говорити з тобою як чоловік з чоловіком.

Хлопчик засміявся, але пішов за дядьком, та ще й  такою величною ходою, ніби й справді йшов на розбірки. Дітки такі дітки.

Тася залишилась сам на сам з ранішньою атмосферою. Але баритись часу не було, бо Євген точно по голівці її не погладить, якщо вона запізниться. Не варто давати йому більше приводів для бурктотінь, ніж в нього вже було.