Пролог

Незнайомий автобус. Незнайомий напрямок. І одинока дівчина, з-поміж незнайомців, котра від безвиході опинилась на одному з сидінь цього транспорту. Якби за нею не гнався її хлопець, колишній хлопець, аби зупинити й не дати втекти, може б вона і не вчинила так.

Тася була з тих, кого називають фаталістками. Якщо вона вже опинилась в цьому автобусі, то так тому й бути. Отже, так було заплановано. Не нею, звісно, та все ж.

— Пане водій, — викрикнув чоловік, що сидів позаду неї, повністю обклавшись сумками. — Наступна зупинка скоро буде?

— За п'ятнадцять хвилин, — повідомив водій з усмішкою.

Сама ж дівчина, здавалось, і не знаходилась всередині, їй було байдуже коли там буде наступна зупинка, куди вона приїде і, що власне буде з її життям надалі.

— Любонька, ви не могли б посунути свою сумку, мені місця не вистачає, — звернулась до неї сусідка, яка тримала на руках маленьку собачку.

— Що? — немов повернувшись з прострації, в якій вона все ще бачила чоловіка, котрий спішив за нею, а потім ще декілька метрів пробіг за автобусом, щось там викрикуючи.

— Кажу, сумочку свою візьміть ближченько, мені заважає, — повторила жінка, чітко виділяти кожне слово.

— Ваша собака теж мені заважає, але я ж мовчу, — спокійно відповіла їй Тася. 

— Та ви нахаба! — мовила жінка, намагаючись викликати у своєї попутниці почуття провини, але нічого не вийшло. Якби дівчина не була морально розчавленою, то можливо б і повелась на таку просту маніпуляцію, однак цього дня їй було байдуже на думки оточуючих  про неї.

Сьогодні вона стала свідком, як  коханий хлопець та її зведена сестра займались коханням у них вдома, на їхньому ліжку, яке, до слова, Тася обирала сама. І  додому привозила його теж сама.  Яке їй було діло до бабуськи, яка чомусь була не задоволена тим, що сидіння в цій допотопній маршрутці були вузькими. 

Дівчина не стала вислуховувати від жінки образи, які летіли в її бік. Вона просто вставила у вуха свої навушники, відгороджуючись від навколишнього світу, та повернулась  у свої думки.

Їй було цікаво, що такого хотів їй сказати Льоня, що біг за нею прямо до автовокзалу? Що вона все неправильно зрозуміла? Та, здається, не маленька вже, коли на твоєму хлопцю скаче твоя оголена сестра, то тут хочеш-не-хочеш, а прийдеш до правильних висновків, не фізкультурою ж вони займались. 

Як їй тепер батькам у вічі дивитись?

Хоча винною в цій непростій ситуації була не вона. Бо ж не вона спокусилась на хлопця, та що там,  майже нареченого  своєї сестри. І байдуже, що вони не були рідними. Виросли ж то разом. 

Безсоромна дівка.

— Пане водій, ви ж казали, що зупинка через п’ятнадцять хвилин, — канючив чоловік позаду так голосно, що дівчина й в навушниках його чула. 

Автобус був забитий людьми, переважно студентами, які, скоріше за все, поверталися додому після навчального тижня. Бідні діти стояли, поки ось такі чоловіки позаймали всі сидіння.

Тася, час від часу глипала на свій телефон, де висвітлювались повідомлення від Льоні. Вона вже заблокувала його номер, і додзвонитись їй в нього не вийде. Тому хлопець, активно штурмував її соціальні мережі та месенджери, в яких  дівчина поступово, в міру надходження повідомлень, блокувала його.

Найсмішнішим було повідомлення в додатку онлайн-банкінгу, він прислав їй одну гривню, з повідомленням поговорити.

Ну, ні, її час так дешево не вартує.

Дівчина розуміла, що їм рано чи пізно доведеться зустрітись. Їй все-таки  треба було забрати власні речі з орендованої квартири, де вони жили, бо тих речей, що вона захопила поспіхом вистачить лише на один тиждень. Та й то, якщо дуже ходити акуратно.

Добре, що липень вже був теплим місяцем, і їй не доведеться турбуватись про холод. Вона сподівалась, що по приїзду виявиться можливість зняти номер в готелі та переночувати. Збережень у Тасі було небагато тому доведеться обирати бюджетні варіанти. 

Зарплата за відпрацьовані дні їй повинна надійти через три дні. І те, якщо ще виплатять. Керівник міг образитись на неї за те, що дівчина, не боячись звільнення, бо її вже й так звільнили, наговорила йому все, що вона про нього думала.

Тася, скривилася згадуючи останній день. Це ж треба було, щоб всі негаразди навалились на бідну дівчину одразу. За що вона заслужила таку немилість?

Вона притулилася до вікна, важко зітхаючи, але якраз в той самий момент, автобус натрапив на ямку, через що дівчина добряче вдарилась головою об скло. Потираючи забите місце, вона кляла нещасну долю, що була до неї, ну дуже жорстокою.

— Зупинка, — крикнув водій, повністю зупинивши автобуса. — Стоїмо п’ятнадцять хвилин.

Тася витягнула навушники й, залишивши сумку з речами на сидінні,  вийшла з переповненого автобуса повітря хапнути й сходити до вбиральні.

Та не встигла дівчина руки помити, як автобус з її сумкою від’їхав від автостанції. Вона стрімко вилетіла із вбиральні, стараючись наздогнати автобус. Але не встигла, він вже повертав на кільце, до якого їй бігти потрібно було хвилин зо три. 

Нещасливий видався день в дівчини. Добре, що хоч сумочку свою з документами та гаманцем вона взяла з собою. Вистачило розуму не залишати в салоні.  Дівчина вже сумнівалась чи правильно зробила вибравши невідомий їй маршрут.