Глава 9. Ревнощі

Глібові невимовно захотілося швидко забрати свій пакет й зникнути з-під прицілу ретельного й підозрілого погляду друга. Але він здогадувався, що раптова втеча буде розцінена, як підтвердження зрадницьких дій, яких ще по факту й не було. Чоловік стійко витримав багатозначні погляди Богдана й з непохитним спокоєм у кожній дії доїв свій сніданок. Гліб розплатився за свою страву та чай й стримано попрощався із парою.

Коли друг залишив їх наодинці, Богдан з прихованою загрозою в голосі звернувся до Мирослави:

– Ти не казала, що не сама.

– Так, він підійшов після нашої розмови, – Мирося легковажно знизала плечима й ковтнула свого лимонаду зі склянки.

– Ви досить, – чоловік зробив паузу, аби підібрати достатньо влучне, але не образливе слово, яке б описало те, що він побачив, коли увійшов до кав’ярні. – Ви порівняно непогано спілкувалися.

– Мені здається, він нарешті змирився з моїм існуванням, – весело розсміялась дівчина й жестом запропонувала лимонаду коханому, який одразу ж заперечно похитав головою.

– Радий цьому, – чоловік натягнув на обличчя ввічливу посмішку. Він вирішив не казати, що Гліб якось навіть занадто примирився з існуванням Миросі. Богдан довіряв своїй коханій й не бачив підстав для сумнівів, але занадто часта присутність друга поруч з Мирославою почала щиро його непокоїти. Тобто, за останній тиждень Гліб підвозив його дівчину додому на машині, відвідав день народження, зазирнув до неї наступного дня, а тепер ще й випадково перетнувся у торговому центрі. Забагато збігів. Якщо ще й відкинути думку про неприязнь до Мирослави, стає цілком зрозумілою реакція чоловіка на новину стосовно наближення дати весілля. Скільки Богдан не намагався відкинути бентежні й образливі для, можливо, чесного друга думки, але він інтуїтивно почав відчувати загрозу й небезпеку для його стосунків з боку Гліба. Ще й той сон Мирослави, у якому  вона з ним цілувалась. Може, вона мала рацію й підсвідомість відбила непомітну для нього дійсність?

Богдан намагався відсторонитись від думок, які тягнулись одна за іншою й потроху перетворювались на сніжний ком переживань. Занадто логічно всі події доповнювали припущення стосовно почуттів друга.

– Ходімо завтра до кінотеатру? – запропонував Богдан за межами торгового центру, коли вони з Мирославою вже сіли до його машини.

– Що? – очі Миросі одразу ж яскраво засяяли, але невпевненість і сумніви у можливості реалізації пропозиції не дозволяли виплеснутися емоціям.

– Візьмемо квитки, а я постараюсь звільнитись з роботи раніше. Ми давно не ходили в кіно, – чоловік провернув ключ запалювання. Він вже спланував план подальших дій, як в офісі виділить трохи часу, перегляне в інтернеті, які зараз кінокартини в прокаті, та купить квитки онлайн. Може, й на краще, що він приревнував дівчину до друга. Зрештою, Богдан ні на кого не вилив потік підозр і образ, а лиш почав хвилюватися й намагатися провести більше часу з Миросею. Можливо, сумісно проведений час допоможе чоловікові позбутися даремних хвилювань?

– А ти зможеш отак посеред робочого тижня? – дівчина несміливо посміхнулась й невпевнено закусила губу.

– Зроблю все можливе, – чоловік м’яко посміхнувся зображенню Мирослави у дзеркалі заднього виду й весело підморгнув.

Того ж вечора після роботи Гліб багато думав про випадкову зустріч у торговому центрі, морозиво як у сні, підозрілі погляди Богдана. Чоловік насправді не вірив, що сон міг мати під собою якесь реальне підґрунтя – все видавалось неймовірно фантастичним, але все ж збігом. І те, що Мирослава їла таке саме морозиво, і те, що вона саме сьогодні його захотіла, і те, що вона так приязно й люб’язно стала з ним спілкуватися, наче зовсім забула про обережність і власну боязкість. Можливо, дівчина колись вже їла при ньому своє улюблене морозиво, а він запам’ятав це лише підсвідомо? А вона спокійно себе поводила у кав’ярні, бо просто вже остаточно звикла до нього. Якщо враховувати, наскільки часто Гліб останнім часом з’являвся на її горизонті, то причин для здивування зовсім немає. А якщо ще й відкинути усі його марення та мрії, то він й не зробив у реальному житті нічого поганого чи непристойного, що мало б спонукати друга до агресії. Можливо, закоханий чоловік все ж відчуває, коли з його стосунками щось не так? Чи не з самими стосунками, а відношенням Мирослави?

Стриманість дуже допомагала Богданові в роботі, але в особистих стосунках він не бачив необхідності приховувати власні почуття та емоції незалежно від їх полюса. Його ворожість у кав’ярні була достатньо показовим аргументом, який мав би спинити Гліба на його звивистому шляху до щастя та мрії. Хоча чоловік і не вірив у реальність сновидінь, він все ж відчував певну провину перед другом. Все ж він таємно жадає його кохану дівчину – вагомий привід взагалі перервати будь-які дружні стосунки. Проте навряд чи вони зможуть ще колись знову бути близькими друзями. З моменту знайомства з Мирославою Гліб та Богдан віддалились один від одного. Богдан не звертав особливої уваги на холодність та скритність друга – його розум захоплювали більш романтичні та буденні речі. Гліб же добровільно припинив ділитись справжніми думками й це не було випадковим чи природним процесом, коли стосунки потроху сходять нанівець – це був свідомий вибір.

Гліб не вбачав криміналу у своїй поведінці чи помислах. Ніхто не владний над почуттями. Можна контролювати й керувати власними діями, у крайньому разі – думками. Але почуття та емоції мають самостійне, майже окреме від раціональності та впорядкованості життя. Чоловік не збирався ставати перепоною у стосунках друга та його дівчини, але якби він хоч на одну секунду припустив, що Мирослава відповідає йому взаємністю у реальності, то ні за що б не поступився власним щастям.