Глава 8. Кав'ярня

– Ти такий милий! – дівчина щиро розсміялась й знову відвернулась до вікна, наче й не помітила, як її слова вплинули на настрій Гліба.

Чоловік насупив брови й опустив похмурий погляд на власні черевики, колір яких постійно змінювався впродовж усієї прогулянки. Він продовжував вагатись й сумніватись, чи варто продовжувати діалог у бажаному напрямку. Якщо Мирослава перед ним – нереальна, то чи не все одно, як вона відреагує? А якщо раптом він може впливати на її реальну підсвідомість? Усі люди зникли лише за його бажанням. Чи може він обережно закласти в голову дівчини необхідні думки й бажані почуття?

Гліб примружив очі, з силою стиснув кулаки й вимушено хитнув головою. Ні, він не має права так вчиняти з Миросею. Йому дарований унікальний шанс побути поруч з коханою дівчиною, довідатись її потаємні думки. Неприпустимо використовувати прихильність долі зі злочинною метою.

– Як ти до мене ставишся? – чоловік й сам не знав, якої реакції очікував.

– Добре, – Мирослава не замислилась й на секунду перед озвученням відповіді. Але вже за мить вона присіла на м’яке сидіння поруч з Глібом та звернула до нього наївний погляд світлих очей. Здавалося, Мирося не помітила, як чоловіку перехопило подих від занадто малої відстані, що розділяла їх обличчя. – Чи ти мав на увазі щось інше?

– Я, – він задивився на пухкі ніжно-рожеві губи, але вже за мить змусив себе відвернутися, – я хотів би знати, що ти про мене думаєш.

– Ти розумний, красивий, але, – дівчина схилила голову набік й кокетливо примружила очі, – грубуватий. Якби ти мені казав менше неприємних речей, ми могли б частіше спілкуватися. І з більшим задоволенням. Принаймні, я, – після чого весело розсміялась і знову майнула до вікна, вид за яким перетворився на осінній пейзаж.

– Ти вважаєш мене красивим? І розумним, – друга фраза прозвучала ще тихіше, ніж перша, оскільки Гліб й сам про себе такого не думав. Він не очікував й наполовину позитивної відповіді, а тут раптом дві з трьох якостей – позитивні.

– Ага, – Мирося розчула тихе бурмотіння й легко додала, – взагалі ніколи не могла зрозуміти, чому ти не маєш дівчини. Ти ж класний. Хоча, якщо при знайомстві з дівчатами починаєш поводитися так само як зі мною… Не знаю. Завів би вже стосунки. Може, тоді б менше прискіпувався до мене, – Мирослава не бачила, як з кожним її словом обличчя Гліба сильніше витягувалось, а брови підіймалися все вище.

В голові чоловіка не вкладалось, що Мирося може бути настільки позитивної думки про нього. Здавалося, згадування грубощів та прискіпувань оминуло свідомість Гліба й усі висловлювання залишили по собі лише приємні його почуттям слова.

– А ти, – чоловік розумів, що не варто ставити питання, відповідь на яку він не готовий почути. Але з іншого боку, чи є сенс залишок життя вірити та сподіватись на нездійснене? – Ти стала б зустрічатися зі мною?

– Я? – брови дівчини здивовано підскочили, а на обличчі відбилась щира розгубленість. – Я закохана...

Не встиг Гліб повністю розчути сказане дівчиною, як у вухах задзижчав різкий та неприємний звук. Підсвідомо чоловік розумів, що ймовірність появи його імені у зізнанні Мирослави прямує до нуля, але бажання вірити у це домінувало над здоровим глуздом.

Гліб розчаровано розплющив сонні повіки – ще ніколи мелодія телефонного дзвінка не видавалась йому настільки огидною. Він потягнувся до мобільного телефону, що лежав на тумбочці, вібрував та розривав простір голосним дзеленчанням.

– Я слухаю, – хрипло видихнув чоловік у слухавку й потер вільною рукою перенісся. Зрештою, роботу, яка іноді вимагала термінових рішень, ніхто не скасовував. – Добре, я після обіду заїду до офісу.

Після усіх водних процедур одягнений у сірий костюм Гліб увійшов до кухні й натиснув кнопку на чайнику. Почувся різкий тріск, після якого запахло паленим. Чоловік не зміг позбутися думки, що з кожною секундою ранок стає все гіршим. Він оглянув поламаний прилад з усіх боків й після кількох даремних спроб повернути його до життя та зробити собі чаю, викинув непотріб до смітника.

Гліб зібрав усі документи й вирушив до торгового центру з улюбленим магазином техніки на першому поверсі. Чоловік вдало розрахував час, аби встигнути купити собі новий чайник та відвідати якусь кав’ярню, яка дала б йому змогу випити ранкового чаю.

З пакетом з коробкою в лівій руці Гліб підійшов до найближчої лавочки на другому поверсі, поруч з якою на стіні висіла карта приміщення. Він хотів зорієнтуватись й обрати заклад, у якому йому вдасться смачно поснідати й розслабитись перед робочою зустріччю. Чоловік вже вирішив попрямувати до ескалатора, аби спуститися на перший поверх до нового кафетерію, коли його увагу привернув знайомий солом’яний капелюх. Гліб так і завмер на місці. Йому не вистачало сил повірити у реальність подібних збігів – Мирослава сиділа за столиком біля вікна за прозорим склом, яке відділяло скромний заклад від коридору торгового центру. Дівчина сміялась й з кимось розмовляла телефоном, коли офіціант їй приніс невеличку піалу з трьома кульками морозива.

– Привіт, – чоловік неголосно звернувся до Миросі, коли вона відклала слухавку на край столу. На його подив, Мирослава не підскочила на місці від несподіванки, як це бувало зазвичай, коли він до неї підходив. Вона лише схилила голову набік, а на її обличчі миттєво розпливлася привітна усмішка. – Несподівана зустріч.

– О, привіт, – здавалося, Мирося щиро зраділа появі Гліба – вона дружньо кивнула на стілець перед собою. – Приєднаєшся?