Глава 7. Парк

– Як ти себе почуваєш?

Мирослава ледве не впустила чашку з гарячим чаєм. Перше питання після безладного й нерозбірливого пояснення дивної поведінки дівчини прозвучало занадто голосно в тиші ворушіння її повільних думок.

– Трохи втомлено, – зізналась Мирося й поставила перед Глібом його чашку. Вона зазирнула до холодильника й задумливо оглянула полиці: – Залишилась лише сирна піца. Будеш? І торта багато ще.

– Я не голодний. Дякую, – чоловікові кортіло дізнатись, о котрій годині дівчина заснула та прокинулась, але залишки здорового глузду яскраво підкреслили в його уяві абсурдність бажання вивідати цю інформацію та змусили вчасно замовкнути.

Збуджений вибудовою химерних припущень у струнку теорію Гліб вирішив даремно не турбувати й без того схвильовану Мирославу та пішов з квартири одразу ж після чаювання. Чоловік понад дві години блукав парком біля свого будинку й усе більше тонув у божевільних думках. На підсвідомому рівні він розумів, що всі його гіпотези розбиваються на дрібні уламки за умови тверезого розкладання фактів по поличках. Але він не міг, а саме хотів вірити у магічну дію каблучок. В душі клекотало пристрасне бажання отримати хоч уві сні те, чого він не має в реальному житті. Нехай це буде не вся Мирослава, а лише її частина – хіба це так погано? Людина проводить третину життя у сновидіннях – не так і мало для щастя, яке деякі не отримують у жодному вигляді.

До самого вечора Гліб не міг заспокоїтись чи хоч на короткий час відірватися від парадоксальних думок. Іноді чоловіку здавалось, що у нього дійсно їде дах, а всі його припущення – лише фантазії. Проте ця ж думка і заспокоювала його совість, яка вперто проривалась у свідомість й намагалась охолодити запал, запевнити у непорядності планів стосовно наївної Мирослави та її коханого.

Вже о дев’ятій годині вечора Гліб намагався сконцентруватися на другій частині «Фантастичних звірів», яких показували по кабельному телебаченню, але погляд щораз мимоволі тікав до годинника над телевізором. Близько десятої години чоловік остаточно зрозумів, що половина сюжету фільму промайнула повз його свідомість. Гліб надягнув перстень на великий палець та вимкнув світло. Чоловік лежав у темряві й думав, чи можливо керувати фоном та оточенням сновидіння, його сюжетом. Поки він уявляв собі якесь спокійне та безтурботне місце, реальність почала повільно змінюватися та затягувати захопленого власними фантазіями чоловіка. Гліб й не звернув уваги, в який момент зникла його кімната, а перед ним пролягла покручена стежка. Чоловік не знав, скільки часу блукав лісом, але невдовзі протоптаний шлях привів його до величезного парку атракціонів.

Гліб й не думав про те, що він знаходиться у сні й не помічав, що деякі явища навколо суперечать законам фізики, поки не побачив Мирославу. Її так близько й без Богдана він дійсно міг побачити лише у мріях чи мареннях. Дівчина захоплено спостерігала за вуличним ляльковим театром з величезним шаром цукрової вати на паличці в руці. Чоловік якийсь час з непомітною посмішкою на обличчі милувався Миросею, яка потроху вже доїдала свою вату.

Коли вистава завершилась й Мирослава втратила зацікавленість до вуличної сцени, Гліб пройшов повз неї й навмисно зачепив плечем. Дівчина від несподіванки впустила залишки своїх солодощів й підняла розгублений погляд на необережного перехожого. Чоловік обернувся й ввічливо нахилив голову:

– Перепрошую.

Мирося дивилась на знайомого затуманеним поглядом, наче намагалась згадати його ім’я. Вона задумливо приклала палець до губ й нарешті обережно припустила:

– Глібе?

– Миросе, – чоловік видихнув й тільки зараз зрозумів, що насправді не знав, якої реакції варто очікувати від іншої людини уві сні. Зникла містичним чином впущена паличка із залишками вати лише підтвердила здогадку про нереальність парку. Колись дуже давно в юнацькому віці він за власної настирливості отримав досвід усвідомлених сновидінь й вивчив певні ірраціональні правила безпечного перебування в них. На жаль, надовго те захоплення не затрималось, оскільки його витіснили цікавіші, важливіші та більш практичні заняття. – Радий тебе бачити. Що ти тут робиш?

– Церква, – дівчина невизначено махнула долонею в протилежну сторону. – Я чула дзвін.

Кілька секунд Гліб намагався охопити розумом значення дивного пояснення, але вирішив не загострювати на цьому увагу. Хтозна, що може відбуватись в чужих снах до їх перетину з іншими?

– Хочеш покататися на чортовому колесі? – чоловік кивнув на запропонований атракціон, до якого вже вишикувалась черга. Миттєво промайнула мимовільна думка, що добре було б лишитись із Мирославою на самоті у безлюдному місці. Яким же було здивування Гліба, коли він після радісної згоди Миросі обернувся й не побачив жодної людини.

– Це ж італійське морозиво! – до колеса, яке крутилось без допомоги працівників парку, лишалось кілька кроків, коли дівчина розвернулась й побігла до невеличкого кафетерію з лівого боку дороги. – Я обожнювала в ньому бувати в дитинстві, – вона радісно заплескала в долоні й звернула до Гліба радісний погляд. – Зайдемо?

– Ходімо, – легко погодився чоловік й зайшов слідом за Мирославою до прохолодного й погано освітленого приміщення.

– Хочу м’ятне, шоколадне і блакитне!

Гліб припустив, що дівчина озвучила своє бажання йому або у крайньому разі звернулась до працівника закладу. Обличчя чоловіка ошелешено витягнулось, коли Миросі простягнув її замовлення великий чорний кіт у білому фартуху. Загалом, сон продовжував виконувати бажання Гліба не бачити людей. Проте його щиро дивувала безпечність Мирослави, якій все видавалось звичайним та буденним. З іншого боку, тільки він усвідомлює, що навколишній світ – сон. Можливо, якби він звернув увагу дівчини на неточності та суперечності, то й вона зрозуміла все. Але поки її не дивує і не лякає його присутність, Гліб не хотів знищувати слабкий, але такий бажаний зв’язок.