Глава 5. Поцілунок

Тонкі довгі пальці несміливо торкнулись спини дівчини й змусили її ледь помітно здригнутися. Мирослава відвикла від таких ніжних доторків й здивовано повернулась обличчям до чоловіка, який посмів перетнути межі дозволеного. Вона підняла на Гліба непевний погляд, коли він м’яко пригорнув її до себе. Чоловік ледь відчутно торкнувся губами блідої щоки. Він повільно покривав ніжне обличчя цілунками. Гліб обережно просувався до дівочих губ й непевно поцілував їх у куточок.

– Ні, – зовсім тихо прошелестіла Мирося, відвернула погляд й висковзнула з ласкавих та теплих обіймів, – так не можна.

– Пробач, – чоловік насупив брови й скосив спохмурнілий погляд на дівчину, що відійшла до вікна. Вона не наважувалась обернутись й знову подивитись другові коханого в очі. – Пробач, я подумав, – він знову на мить замовк, але трухнув головою й тихше продовжив: – що це взаємно.

Гучний дзвін телефону змусив Гліба скривитися й невдоволено потерти скроні. Він вимкнув будильник, який продзвенів рівно о шостій ранку й відклав мобільний телефон на тумбочку. Залишки дивного сну на мить змусили чоловіка знову прокрутити у пам’яті всі події минулого вечора, які почали здаватися менш реальними.

Здавалось, сон продовжувався саме з тої миті, як він намагався допомогти Мирославі дістати чай. Насправді, жодних поцілунків чи зізнань того вечора не було. Вони утрьох попили чаю, кави та поїли торт. Проте надвечір чоловік все ж отримав малий дарунок від долі. Аліна поспішала на роботу – вона працювала у другу зміну. Гліб припустив, що йому вже теж час іти, але засмучена іменинниця обережно звернулась до нього, коли він вже підійшов до дверей:

– Поспішаєш?

Правильним було б збрехати, що так, й не лишатись на самоті з дівчиною друга, але чоловік лише мовчки дивився в очі Миросі. Він не знайшов у собі сил сказати неправду, якщо у глибині душі вже виникла думка, що тиша може призвести до іншого результату.

– Не хочеш дочекатися Богдана? Чи просто ще чаю випити? – дівчина нервово кусала губу й дивилась кудись убік. – Він дзвонив, сказав, що затримається… Я… Я розумію, у тебе, мабуть, справи. Вибач, будь ласка, – вона спробувала втішно посміхнутись у спробі підбадьорити саму себе. – Просто… Не хотілося б лишатись у день народження у пустій квартирі.

– Я з’їв би ще кілька шматочків піци з чаєм, – Гліб демонстративно поглянув на годинник на тумбочці біля дверей й спробував посміхнутись, хоча з боку його вчинок виглядав поблажливою згодою.

– Дякую, – тихо прошепотіла Мирослава, коли чоловік пройшов повз неї до вітальні. Дівчина припускала, що його не переповнюють позитивні почуття у її присутності, але останнім часом вона почала помічати щирі спроби налагодити контакт з його боку. Можливо, він дійсно не відчуває ненависті до неї? Може, він просто не звик до спілкування з людьми у комфортному саме для Миросі вигляді?

– Можемо подивитися якийсь фільм, – іменинниця разом з пультом від телевізора примостилась на сусідній біля чоловіка стілець, з якого можна було зручно спостерігати за подіями на екрані. – Тобі які фільми, жанри подобаються?

– Детективи, – коротко повідомив Гліб й на підтвердження попередніх слів поклав до своєї тарілки піци. – Тобі яку покласти?

– О, тоді можемо подивитися «Смерть на Нілі». Нещодавно з’явився вже в інтернеті. Ми хотіли з Богданом на нього в кіно сходити, але не встигли до кінця показу, – Мирося трохи знітилась й зіщулилась на місці. – Чи ти вже бачив? – вона підняла на чоловіка великі сумні очі.

– Я рідко відвідую кінотеатри. Можемо подивитись, – легко погодився Гліб й вирішив повторити своє питання. – То якої піци тобі покласти?

– А? – дівчина вже почала набирати назву у рядку пошуку телевізора й на мить розгубилась, коли почула питання. – Сирну, якщо ще лишилась.

Залишок вечора пройшов у тиші під звуки кінофільму, закінчення якого супроводжувалось дзвінком у двері.

– О, мабуть, Богдан! – Мирося швидко зіскочила з місця й побігла зустрічати коханого.

Гліб заради пристойності побалакав трохи з другом, після чого дозволив собі залишити пару наодинці. Чоловіка неприємно зачепила радість, з якою дівчина побігла зустрічати свого коханого. Ймовірно, це свідчило про щирість у стосунках і дійсно взаємні почуття? Але ж важко не помітити, наскільки самотньою себе відчуває Мирослава через постійну відсутність Богдана. Фільми в кінотеатрі показують не один тиждень, а день народження коханої трапляється взагалі раз на рік. Але ж не можна звинувачувати Богдана в тому, що він намагається забезпечити собі й майбутній нареченій гідне життя?

Ще на сходах Гліб згадав, що забув у гостях на тумбочці пляшечку з пігулками від головного болю, які діставав з кишені перед виходом, але потім відірвав увагу на пропозицію Миросі дати йому з собою кілька шматків піци. У під’їзді він зупинився та подумав повернутися та припинити свій біль, але бажання побачити дівчину ще раз наступного дня видавалось занадто спокусливим. Можна й потерпіти один вечір гудіння в голові заради чергової, хай і недовгої зустрічі.

Пригнічений власними думками, болем та подіями дня, які на певну мить змусили чоловіка забути про недосяжність мрії, Гліб повернувся у порожню й темну квартиру. Він прийняв душ та втомлений упав у ліжко. Слабке світло від екрана телефону, на якому чоловік виставляв будильник, привернуло увагу до малого пакуночка.

Слова Богдана про нелюбов до прикрас заспокоїли совість Гліба, який ще з вечора вирішив залишити другу каблучку собі. Чоловік не вірив у містичну природу покупки, але чомусь розгорнув пакунок й дістав звідти чоловічу каблучку. Він не міг й не хотів копирсатися у почуттях, які підштовхнули його до рішення надягти прикрасу на свій великий палець. На щастя, Гліб достатньо втомився від роботи у першій половині дня та переживань у другій, аби заснути одразу ж як голова торкнулась подушки.