— Любиш солодке? — похмуро поцікавився Гліб, коли вже завертав до під’їзду будинку, у якому Мирослава жила з коханим.
— А? — дівчина здивовано глянула на чоловіка, адже не очікувала, що після двадцятихвилинної мовчанки він вирішить порушити тишу.
— Відкрий бардачок, — Гліб проігнорував збентеженість Мирослави й припаркував автомобіль перед лавочкою поряд з кущами.
Дівчина тремтячими руками відкрила бардачок й обережно зазирнула до нього. Вона була впевнена, що чоловік хоче, аби вона подала йому якусь необхідну річ, але побачила лише маленьку картонну коробочку з солодощами. Здавалося, хтось навмисне прибрав всі доречні для цього місця речі, наче вони могли відірвати увагу того, хто першим відкриє бардачок, від головного.
— Мене на днях пригостили. Можеш забрати, — сухо запропонував Гліб та сковзнув по обличчю Мирослави швидким поглядом.
— Та ні, це ж тебе пригостили, — вона зніяковіла та звернула жалісливий погляд до під’їзду, у якому хотіла б опинитися просто зараз й не продовжувати дивну розмову з людиною, яка її ненавидить.
— Не їм цукерки взагалі, — коротко відмітив чоловік, який не розумів, чого дівчина відмовляється від улюблених солодощів.
— Чого так? — Мирослава видихнула питання до того, як згадала, що воно може призвести до чергових грубощів.
— Підтримую форму, — Глібові хотілося б довше тішитися присутністю дівчини та милуватися нею. Але натомість, аби не викрити почуття жодним поглядом чи жестом, він вперто дивився на руль перед собою.
Мирослава соромилась приймати навіть скромний подарунок від чоловіка, але здогадувалась, що чергові питання все ж можуть його спровокувати на слова, які змусять її знову плакати.
— Мої улюблені, — вона ніяково посміхнулась та обережно витягнула коробочку з бардачка.
— Як збіглося, — Гліб добре знав про вподобання дівчини та навмисне ходив минулого дня до магазину саме за цими цукерками.
— Дякую. І за цукерки, і за те, що підвіз, — Мирослава вже взялась за ручку дверей й готова була вислизнути з автомобіля, але раптом завмерла. Вона припустила, що неввічливо з її боку просто піти, тому зробила глибокий вдих та змусила себе знову повернутись обличчям до чоловіка. — Може, хочеш чаю чи кави? — дівчина не знала, чого боялась більше — грубої відмови чи неочікуваної згоди.
— Може, іншим разом, — Гліб зупинив на Мирославі занадто довгий та проникливий погляд, що змусив її знітитись та напружитись. — Дякую за запрошення, — він спробував посміхнутись, але його виявлення приязні налякало дівчину навіть більше, через що вона поспішила втекти з машини якомога швидше.
Чоловік дочекався, коли тендітна фігура сховається за дверима під’їзду, та поїхав геть. Дорогою він вирішив заїхати до торговельного центру та обрати Мирославі подарунок на день народження. Гліб блукав серед різнобарв’я крамниць й не знав, що саме може подарувати дівчині друга. Сумку, сукню, прикрасу? Розмір одягу він, звісно, вгадає, але як на це зреагує Богдан та й сама Мирося?
Погляд чоловіка привернула вивіска крамниці з антикваріатом. Він припустив, що, можливо, саме тут йому вдасться знайти щось дійсно гарне, витончене та унікальне.
Гліб обережно зазирнув до захаращеної купою дивних речей крамниці. Він протиснувся між високими вазами, схожими на амфори та наблизився до прилавка.
— Вітаю! — доброзичливий чоловік похилого віку одразу ж привітав покупця та одразу зіслизнув з високого стільця. — Я можу вам чимось допомогти? Шукаєте щось конкретне?
— Добрий день, — Гліб ввічливо кивнув продавцю й роззирнувся по сторонах. Він почав сумніватися, що зможе знайти щось гідне уваги серед купи незрозумілого непотребу. — Шукаю подарунок дівчині на день народження. Може, порадите щось? — йому дуже хотілось піти з погано освітленого приміщення, але він вирішив дати хоч один шанс привітному стариганю та його асортименту.
— Обираєте подарунок для коханої дівчини? — на обличчі чоловіка з’явилась сповнена розуміння посмішка.
Гліб безрадісно хитнув головою, потер перенісся й пробурмотів під ніс:
— Якби ж, — та вже голосніше додав: — ні, не для коханої. Для подруги.
— Он як, — продавець якось багатозначно хитнув головою та пірнув за прилавок. За пів хвилини він з’явився вже з оббитою темною тканиною тацею, на якій були викладені різні прикраси. — Можливо, щось з цього може вас зацікавити.
Гліб невесело хмикнув — все ж таки доводиться повертатися до одного з очевидних та банальних варіантів. З іншого боку, а що ще дарувати чужій дівчині на свято? Він вирішив довіритися долі випадку та уважно роздивитися запропоновані прикраси.
— Знаєте, — чоловік не сподівався, що щось з антикварного мотлоху зможе його зацікавити, але одну каблучку він досить ясно зміг уявити на руці Мирослави. Тонка спіраль срібла завершувалась малим темним камінчиком, схожим на обсидіан. — Загорніть мені, будь ласка, оцю каблучку.
— Вона продається лише у парі з цією, — продавець хитромудро посміхнувся, наче від початку знав, що саме обере покупець, й посунув до прикраси вказівним пальцем ще одну дуже схожу на неї, але масивнішу каблучку.
Для Гліба фінансове питання не було проблемою, але його щиро здивувало подібне зауваження. Цікавий маркетинговий хід, але чи справді він вигідний?