2.2

Таїс звернула з освітленої вулиці  і пірнула в нетрі недобудованих стін, високих парканів і покинутих будівельних матеріалів.

Намагалася йти обережно, щоб звуки кроків не звучали так явно. У грудях  лоскотало від дивного занепокоєння.

Озирнулася. Освітлений отвір уже зник з очей.

Таїс здригнулася і неквапливо рушила вперед. Навколо нічого підозрілого: спокійний, тихий вечір, спокійна обстановка, сніг кружляє повільно, ліниво…

То звідки взялася тривога? А ще стійке таке відчуття, що за нею спостерігають.

Не сповільнюючи кроку, Таїс озирнулася.

Праворуч –  високий паркан. Купи цегли  навалені то тут,  то там, і подекуди прикриті брезентом. Дивно, що досі не вкрали. 

Ліворуч – будівництво. У проекті намічався дев'ятиповерховий будинок. Але звели лише три поверхи.

І тепер ряди вікон байдуже витріщаються назовні порожніми, чорними прорізами.  Усередині, зрозуміло, можна сховатися. Але кому це потрібно? Бомжам? Тільки якось холоднувато ночувати серед вітру й бетону.

Таїс нервно потерла долоні одна об одну.  Не дарма кажуть, що навіть у яскраво  освітленому місці можна відшукати причину для страху і паніки.  А тут – повноцінний кадр із містичного трилера. 

Але Таїс постаралася взяти себе в руки. Шлях короткий. Тут, найімовірніше, багато хто ходить. За цим будівництвом розкинувся цілий житловий район, який  примикає до центру міста.

Так Таїс заспокоювала себе, петляючи між куп будівельного сміття і залізних балок.

Вкрадливий шурхіт пролунав позаду, трохи осторонь.   У світлі єдиного тьмяного ліхтаря метнулася бліда тінь.  

Таїс слабко скрикнула і відскочила вбік. 

Невдало відскочила, бо  вдарилася ногою об щось гостре.  

– От чортівня! – вона потерла забите місце трохи нижче коліна і люто відштовхнула якусь залізяку, що валялася на землі.

Але, виявилося, не тільки забила, ще й джинси порвала, а з порізу пішла кров.

Здоровенний котяра вислизнув прямо зі стіни і, повільно переставляючи гнучкі лапи, попрямував у бік паркану.  У пащі в нього щось тріпотіло.  Щур? Чи білка?

Та яка різниця!

– Звичайно ж, чорний! – пробурмотіла Таїс, спостерігаючи, як на білому незайманому снігу відбиваються чіткі сліди котячих подушечок.

Не те, щоб вона надто вірила в прикмети. 

Але чорний кіт у такому місці і у такий час – надто вже символічно. Та ще й зі здобиччю в зубах.

Кіт повернув голову, подивився просто на дівчину. Очі його засвітилися зеленим, відбиваючи світло похмурого ліхтаря.

І тепер чітко можна було розгледіти обм'якле щуряче тільце і довгий, приречено повислий хвіст.

– Щоб тебе! – знову вилаялася Таїс. 

Дірка на штанях – дурниця, а ось кров – погано.  І витерти нічим. 

До того ж, ніяк  не покидало  відчуття того, що за нею стежать.

У грудях остаточно заледеніло. 

Ноги тряслися, і ні кроку не можна було зробити на таких ногах. Вони просто  перестали слухатися. 

Таїс хотіла крикнути на кота, але з горла вирвався лише слабкий, невиразний хрип. 

Таїс злякалася. Вона облазила десятки занедбаних місць у своєму житті, але настільки моторошне почуття охопило її вперше.

І найстрашніше – нічого з цим не поробиш.  Тільки стій і чекай чогось неминучого, невблаганно жахливого.

Кров навіжено стукала у скронях.

“Один, два, три…” – почала рахувати Таїс про себе.

Моторошну тишу  розірвав  дзвінкий гавкіт.  Потім сміх. 

Якась парочка з двома собаками виринула з темряви.

Собаки гавкали, тягнули повідець і шумно дихали, бажаючи пуститися бігом  по чистому,  свіжому снігу.

Цей рух життя привів Таїс до тями. Кров знову  впевнено побігла по венах, а до ніг  повернулася колишня сила і гнучкість.

Собаки загавкали ще голосніше. 

Таїс кинулася геть із темряви, до сліпучого світла  вечірнього проспекту.

І зупинилася тільки біля потрібного будинку: п'ятиповерхового, викладеного білою і червоною цеглою, з трьома під'їздами.

Біля першого під'їзду дві жінки щось жваво обговорювали і тицяли одна в одну  сумками з продуктами.  

На Таїс вони поглянули мигцем і вирішили, що вона  не варта їхньої уваги.