Глава 26. Зізнання

Понеділок. Новий тиждень Давид починав рішуче. Приїхавши на роботу, хотів отримати більше замовлень, адже йому негайно треба було відновити запас грошей.

Зайшовши в офіс, бадьоро йшов до кабінету шефа, щоб перепросити за зірвані виїзди минулого тижня. У холі зустрівся з колегами, які дивно на нього поглядали, сміючись та перешіптуючись. Не вважаючи за необхідне вітатися з людьми, яких не поважав, пройшов повз, не вслухаючись у чергові брудні розмови. Кажуть у народі, що жінки люблять пліткувати? Ха! То, мабуть, сказав той, хто ніколи не бував у чоловічому колективі. «Перемити кістки», обговорити, хто більше заробив, хто менше вміє, хто з ким спить та який годинник носить, — усе це звичні теми для мужиків.

За столом секретаря сиділа Крістіна. У шовковій білій блузі, розстебнутій нижче рівня ямки між ключицями, з гладко зачесаним волоссям, зібраним у високий хвіст, вона мала вигляд типової «улюблениці боса». Попри вроду, жінка чомусь викликала огиду.

— До Бориса Івановича не можна, — промовила, не відводячи очей від комп'ютера, — до нього приїхали партнери. А про твоє звільнення заява вже лежить у мене, підписана.

Кріс подивилась на Давида, єхидно піднімаючи брову. Дзенькнув електричний чайник. Встала, налила воду в чашку, зробила ковток. Обертаючись, не ховала зловтішної посмішки.

— Яка заява, про що ти? — підійшов до столу, похмуро чекаючи відповіді.

Знизавши плечем, простягнула йому видрукований папірець, унизу якого майорів підпис власника фірми.

— Я зайду, перепитаю, — поклав пальці на ручку дверей.

— Ні-ні, — вибігла до нього з-за столу, схопивши під лікоть. — Не зараз, почекай, поки нарада скінчиться.

— Так я тебе і послухав, — смикнув рукою, звільнившись від її дотиків. — Дозвольте дізнатися, який привід звільнення?

Сміливо входячи в кабінет, Давид гучно сказав, навіть не звертаючи уваги на присутню делегацію в дорогих костюмах, які неприязно дивилися на нього.

— Вибачте, — шеф підвівся й, подавши знак головою, вийшов з Давидом за двері у коридор. — Не кип'ятися, це вимушена міра. Мені набридли плітки в колективі, набридло, що мною, як керівником, намагаються маніпулювати. Ти чудовий майстер, упевнений, знайдеш швидко нове місце, але не в моїй фірмі.

— Цікаво… — хмикнув Давид, мигцем глянувши на Кріс, виказуючи злість.

— Останні тижні ти мало приносив прибутку, половина замовлень пропущені, на інших тебе бачили в обхід договору про працю. Тому, справа не тільки у плітках, — теж подивився на жінку, яка здавалася абсолютно спокійною, навіть злегка задоволеною.

— Постаралася, молодець, — повернувся до Кріс, коли шеф зачинив двері в кабінет. — Документи мої готуй, я чекаю.

І Давид сів у крісло, сперся ліктем у бильце, притиснувши кулак до щоки й настирливо слідкуючи за діями Крістіни. Він бачив, що вона навмисно повільно шукала документи, але не промовив ні слова, просто чекаючи.

Коли тека нарешті була зібрана, встав та взявши її, спокійно запитав:

— Сподіваюся, на цьому все? — всміхнувся, чим сильно роздратував Кріс. — Бажаю тобі щастя, дорогенька.

Знявши помаранчеву куртку з логотипом фірми, жбурнув їй на стіл і, видихнувши, пішов геть.

Думок у цей момент не було. Вони почали повертатися, лише коли сів за кермо свого фургона. Що тепер робити? Він отримав шанс на щастя, однак, втратив усе інше. Та і щастя було під загрозою. Усе знаходилось на краю прірви. Має сплатити за експертизу, розібратися із житлом для Ольги з малим, матері треба оплатити місяць у санаторії, і це ще не весь перелік його обов'язків.

Бак був повний, тому він бездумно колесив містом, з надією, що рішення, як розібратися зі своїм життям, прийде раптово. Що тепер являє собою без роботи, без сім'ї, без стабільності? Який він тепер чоловік? Хто забажає такого партнера, в якого лише нездійснені плани на майбутнє, які без грошей неможливо втілити?

Зупинившись на узбіччі, вдарив долонями по керму. Ні, не можна впадати у відчай! Має ризикнути. Має спробувати. Має попросити пробачення… і зізнатися.

Шлях до будинку Люби за містом здавався надто коротким, тому що втиснувши педаль у підлогу, їхав до неї, не знаючи, чим обернеться проти нього минула брехня і теперішня правда.

Вимкнувши двигун, приблизно хвилину не наважувався вийти з автомобіля. Лише коли на порозі побачив Любу, яка, всміхаючись, вийшла його зустріти на ґанку, опритомнів.

Обличчя кололо щось холодне та вогке, в очах ніби туман. Піднявши голову до неба, зрозумів, що то не хвилювання, то сніг, що зірвався із сірих хмар.

— Привіт, — Люба йшла назустріч, склавши руки на грудях та мружачись від холоду. — Побачила у вікно, що ти приїхав. Щось сталося?

Її усмішка миттєво зникла, коли вона підійшла ближче. Нічого не кажучи, обійняла його, зігріваючи шию теплим подихом. Також обійнявши її за спину, заплющив очі, уявляючи, що може це робити зараз востаннє, адже дізнавшись правду вона могла прогнати. А вона дійсно могла, бо в силі її характеру Давид ні краплі не сумнівався.

— Мені необхідно було з тобою поговорити, терміново, тому я тут, — тихо сказав, відчуваючи, як тремтить серце від страху втратити ту, що змінила життя, зробивши щасливішим.