Глава 21. На межі

Майже всю ніч без сну. Усю ніч у роздумах. Хотілося випити. Дуже. Аж занадто. А ще хотілося зателефонувати посеред ночі до Любові й попросити вибачення. Міцно обійняти. Міцніше за алкоголь… Проте він не міг. Має розібратися зі своїм минулим, і лише потім планувати майбутнє. Лежачи на дивані в гостьовій, майже до світанку дивився у незашторене вікно. Потрібно все владнати, все розставити по полицях.

Ранок понеділка підкрався зовсім непомітно. О сьомій одразу повідомив керівництву, що сьогодні не працюватиме. Вислухав. Стиснувши зуби, промовчав. Напевно, на нього чекає звільнення.

Оля з Сашком відпочивали на його ліжку. Хлопчик часто просинався, плачучи. Зі спальні чувся заспокійливий шепіт матері й тривожні схлипування припинялися.

На початку восьмої, тихо сидів на кухні, п'ючи другу чашку кави. Давно не відчував себе таким розбитим і водночас таким рішучим.

Двері скрипнули, і до нього приєдналася Ольга. Обличчя сіре, на руках синці, наче сліди від сильної хватки. Вона в його футболці. У думках промайнула картинка, як вони жили разом, і вона ходила в такому вигляді по дому.

Опустивши погляд на каву, наполегливо сказав:

— Зараз снідаємо, прокидається Сашко, годуєш, і їдемо до поліції.

— Давиде, — Оля відсунула стілець, примружуючись від болючих відчуттів, сіла поруч з ним, — я тобі пояснила, що не хочу.

— Вибач, але я тобі теж пояснив. Тим паче я бачу, що ти не здатна приймати серйозних рішень. Отже, я за тебе їх прийму. До поліції, до лікарні, а потім до РАГСу, напишеш заяву на розлучення. Побудете сьогодні в мене, а я придумаю за цей час щось із житлом.

— Я планувала повернутися до батьків, — уважно роздивлялася чоловіка.

З відрослою щетиною, втомлений… Здається, навіть куточки губ опустилися. Він не дивився на неї, а якщо і дивився, то тільки в очі та на синці.

— Батьки живуть в однокімнатній квартирі, куди ще й ти туди з малим? — хмикнув, встаючи з-за столу. — Я винайду тобі орендоване житло, на якийсь час.

— Але це дорого, Давиде!

— І що ти пропонуєш? — трохи розсердився, озираючись до неї.

— Не знаю, — з образою опустила очі.

— Не знаєш, знову не знаєш, — бурмотів, шукаючи пачку сигарет. — Гаразд, у сковороді яєчня з сиром, у холодильнику є солоні огірки. Їж. Я поки сходжу на балкон, покурити хочу.

— Не розбуди Сашка, нехай ще трохи поспить, — благально промовила, коли Давид подивився на неї.

Він кивнув і вийшов.

Зайшовши до спальні, зупинився коло ліжка, дивлячись на малого. По-дитячому пухкенькі щічки, що порожевіли від тепла під м'якою ковдрою, кирпатий носик, русяве волоссячко… Присівши на краєчку біля нього, обережно, ледь відчутно, погладив по спинці та плечу, торкнувся шовковистих пасмочок, затримуючи дихання від хвилювання.

Ніколи не вважав себе слабкодухим, але зараз печіння в очах стало нестерпним. Нахилившись, потягнув повітря в легені, вдихаючи аромат, який линув від дитини. Поцілував у скроню…

— Якщо ти мій син, — шепочучи, уткнувся обличчям у ковдру, — я все для тебе зроблю. Ніколи тебе не покину, не ображу, і нікому не дам образити!

Сашко поворухнувся та несподівано розплющив очі, дивлячись карим поглядом прямо на Давида.

— Дядю, хоцю до мами, — схлипнув.

— Звичайно, вона на кухні, снідає. Зараз прийде, я покличу. Не бійся, добре? — хлопчинка кивнув, натягуючи вище тканину до обличчя.

Важко ковтнувши клубок у горлі, Давид покликав Олю.

— Усе ж таки розбудив? — з докором подивилася на нього.

— Я ненавмисно, — винувато відповів, відкриваючи двері балкона.

Підкуривши сигарету, розвернувся спиною до вулиці, дивлячись крізь скло в кімнату. Жінка взяла малого, всадивши на ногах, живіт до живота. Сашко поклав підборіддя на її плече, сонно роздивляючи кімнату. Погляд зупинився на дядькові за вікном. Давид підняв руку і помахав йому. Хлопчина сором'язливо всміхнувся, ховаючись у волоссі матері, але потім визирнув і теж помахав маленькою долонькою.

Випускаючи дим відчув, як з вій повільно стікала краплинка. Усміхнувшись дитині у відповідь, притиснув кулак до губ, провів квапливо по щоці.

Вчора Ольга відповіла: «Не знаю. Я дізналася, що вагітна через місяць після нашого розлучення».

А ще через пів року він сам її побачив з животиком. Думав, що той момент було важко пережити. Дзуськи! Ось, коли важко! Бачити перед собою дитину і не знати, твоя вона чи ні. Бачити перед собою матір цієї дитини, жінку, яку вже не кохає, тому що закоханий в іншу… Бачити і не розуміти, чому раптом життя підставило таку підніжку? Чому, коли почав відчувати себе щасливішим, опинився на межі, де потрібно обирати: бути хорошим батьком поруч з некоханою жінкою або не бути батьком… поруч з коханою?

Відвернувся у відчинене вікно, затягуючись швидко, коротко, глибоко. Наповнюючи легені отруйним димом, від якого паморочилося в голові.

— Дідько! — у серцях чортихнувся, вдаряючи кулаком по склу. З куточка пластикової рами розійшлися тріщинки.