Глава 9. Родинні стосунки

Зовсім інше дитинство спіткало Давида. Зростаючи в бідній родині, де часто хворіла матір, а безвідповідальний батько, якого не хотів навіть згадувати, лише погіршував сімейне становище, хлопець був змушений навчитися всього із самого дитинства. Ходити до аптеки за ліками, готувати гречану кашу, стоячи на великому табуреті, щоб дотягнутися до вмісту каструлі на плиті. А ще лагодити все у квартирі, після того, як нетверезий татусь ламав щось своїми дужими, неслухняними від алкоголю, руками.

Ваня, син Люби. Яка, до болю знайома поведінка. Закриваючись від почуттів, хлопчина починав зневажати чоловіків, так само, як і він, із ранніх років. Протистояння між ймовірним щастям матері та можливою загрозою з боку чоловіків.

Незрозуміле хвилювання мучило думки. У робочому чаті з'явилося сповіщення про нове замовлення. Ні, працювати сьогодні більше не хотів. Ніч без сну в домі у Люби, а потім невдала зустріч з Крістіною, відняли останні сили та бажання щось робити.

Скоріш за все, що цей інцидент з Кріс вибив його «з колії». Коханка мала поганий характер, але добру пам'ять. А ще вона відмінно відчувала слабкі сторони людей, знаючи, як і чим можна маніпулювати.

Бізнес. Уже стільки років Давид намагається вирватися із ями безгрошів'я. А точніше, залежності від сторонніх. Так, він має роботящі руки, зміг купити собі підтриману іномарку. Але це все! Житло вимушений винаймати. Працювати на чужих людей, майже без відпочинку, з нестабільним, цілодобовим графіком. Йому вдалося накопичити. Усі збереження він планує витратити на відкриття власної фірми. І Кріс про це знає. Тому, кожного разу в минулому вона грала ним, дражнячи й пропонуючи більше грошей, аби приїхав. Не обманювала, даючи навіть набагато більше, ніж ця послуга вартувала б через офіційне замовлення.

Думки постійно поверталися до отриманого сповіщення. Екран погас, але передчуття наполегливо просило перевірити повідомлення.

Не підіймаючи голови з подушки, протягнув руку, взяв телефон. Колеги обговорювали виїзд за місто. Чомусь одразу подумав про Любу. Підвівся, гортаючи стрічку чата. Так, дійсно! Інтуїція не підвела. Адреса заміського будинку, з якого він поїхав цим ранком.

— Тече дах? Розумничка, що сама не полізла, — всміхнувся.

Проте усмішка миттєво зникла, адже нижче повідомлялося, що бригада майстрів уже виїхала.

— Потрібно було одразу перевірити… — розчаровано буркнув, вимикаючи екран і лягаючи під ковдру.

Заплющивши очі, уявляв сміх Люби. Її аромат, який ще й досі блукав перед обличчям. Навряд чи вона згадує про його існування, хоча на мить усе ж здалося, що їй цікаво поруч із ним. Та чим він може зацікавити? Якби Люба знала, що за спиною у нього нічого немає, годі й сподіватися, що забажала б собі такого невдаху.

Втомлена свідомість провалювалася в сон, коли під подушкою почав вібрувати телефон.

— Слухаю.

— Синку, не розбудила? — голос мами був неспокійний.

— Ні, що трапилося?

— Я приїхала здавати аналізи, щоб у понеділок поїхати на лікування, але… мені не вистачило коштів. Оце сиджу перед реєстратурою, не знаю, що робити. Такі ціни…

— Нікуди не йди, я зараз приїду, — втомлено підвівся, шукаючи поглядом речі.

— У тебе, мабуть, вихідний, а я тебе турбую.

— Мам? Годі, добре? Почекай хвилин п'ятнадцять, я швидко.

— О, мій милий, щоб я без тебе робила? — лагідно прошепотіла у слухавку, від чого синове серце стиснулося від почуттів.

Сторонні голоси гучно лунали з телефону, тому, не барячись, щоб матір довго не сиділа потім у черзі, вдягнувся, захопив гаманець і побіг з квартири.

Жіночка, шістдесяти років, похмуро дивилася углиб коридору клініки, в очікування рятівника. У руках тримала теку зі стосом папірців. Заплановане обслідування перетворилося на каторгу.

Ось він, її красень, її кровинка! Дорослий чоловік, який назавжди залишався для неї маленьким хлопчиком, від якого пахне пряниками.

Високий, у легкій куртці, джинсах та светрі під горло, він квапливо йшов їй назустріч, починаючи всміхатися ще здалеку. Так, при одній його появі поруч, сонце починало світити яскравіше!

— Мамо, — мовив, обіймаючись, — привіт.

— Привіт, синку. На нас так дивляться, — озирнулася на людей, які порожніми поглядами спостерігали за їхніми короткими обіймами.

— І що? — теж оглянувся, від чого люди, що сиділи в черзі нудьгуючи, відвели очі. — Я що, не можу обійняти рідну матір, яку давно не бачив?

Трохи голосніше додав, помітивши, як мама всміхається. Мовчки забрав у неї папірці. Мигцем подивився на вміст.

— Лідіє Іванівно, що вас турбує цього разу? — сказав, кривлячи обличчя, немов поважний лікар, який поправляє окуляри. Діловито підтягнув медичну маску вище на ніс.

— Ой, синку, — засміялася, прикриваючи долонею очі, — припини, не сміши.

— Добре, стій тут, зараз повернуся.

Мама завжди була для нього важливою людиною. Жодного разу не виказував їй будь-яких докорів. Постійно підтримував, піклувався, дбав, щоб у неї все було. Вона продовжувала жити в тій квартирі, в якій минуло його дитинство. Батько, після розлучення, через кілька років створив нову сім'ю. А сам Давид вирішив з'їхати на винаймане житло. Багато чого трапилося за цей період, але він ніколи не забував, що мама потребувала його допомоги.