36. Намагаєшся мене спокусити?

Я сама ініціювала подвійний переворот у моєму житті. Тож відступати сенсу немає. А те, що хвилююся та трохи сумніваюся – це ж нормально. Я дівчина емоційна, сподіваюся, Самір вивезе перепади мого настрою, зрозуміє мою глибоку чуттєву натуру та оцінить моє нахабне бажання порушити його спокій.

Ставлю свій розпис. Начебто б нічого не змінилося, але насправді змінилося… все.

— Вітаю, тепер ви чоловік і дружина на законній підставі, — стримано вимовляє Тамерлан і в цій стриманості підкреслено вібрує урочистість, через що емоції збираються в горлі клубком.

— Моя дружина, — Самір уголос смакує ці два слова. Повторює ще двічі і щоразу інтонація різна.

Ось я й вийшла заміж, а моя біла сукня, яка була призначена для іншого, так і залишилася висіти в шафі. Все немає часу здати її до магазину уцінених товарів. Чи може взагалі викинути?

— Яким ти будеш чоловіком? — Розвертаючись до Саміра, явно ставлю його в глухий кут своїм питанням.

— Поруч із яким жінці хочеться цвісти та випромінювати радість, — швидко викручується.

— Самовпевнено.

— Це я ще скромний. Їдемо до ресторану, Діно. Там вже усе готове. Завтра все місто дізнається, що ми з тобою пара. І твій колишній, і наші вороги, а також друзі та наші батьки. Тому… нам потрібно узгодити наші версії. Поговоримо за вечерею, — Самір тримає емоційну дистанцію, типу стурбований майбутніми розбірками з родичами. Тож атмосфера ні фіга не романтична. Хоча чого я чіпляюся адже шлюб фіктивний. Тоді як розцінювати наші загравання? У ліфті думала помру від бажання кохатися. Чи Акаєв таким чином заманював мене укласти угоду?

— До біса серйозні розмови, узгодження нашої брехні та гри на публіку! Я не для цього одягла свою найкращу сукню! Просто подаруй мені один щасливий вечір! Доведи слова ділом, якщо вже ризикнув взяти мене за дружину, — підходжу впритул, з викликом задираючи голову. Бо різниця у зрості вимагає дивитися на нього знизу-вгору.

— Друже, пам'ятай, ціна спонтанного поцілунку десять тисяч гривень, — ввертає свою сардонічну шпичку Тамерлан. — Упс, все зрозумів. Розцінюю твоє сопіння, як пропозицію звалити. Насиченого вам вечора… голубки.

— Якщо без серйозних розмов – то до ресторану, в принципі, можна вже не пертися. Тому що твоя сукня, Діно, надто спокушає відвезти тебе до мене додому і перевірити, як вона знімається. Але кажучи «щасливий вечір» ти, мабуть, маєш на увазі вайб романтики, від якої, зізнатися, я дуже далекий. …Сонце, потрібно відіграти сцену пропозиції руки і серця для нашої з тобою легенди. Зрозумій, без цього ніяк, — дивиться уважно і, можливо, намагається сказати мені своїм поглядом набагато більше. Бере за руки владно та водночас я відчуваю ніжність у цьому впевненому дотику.

— А потім знову станемо собою, без награних жестів? — я хочу дізнатися його справжнього. От як це зробити?

— Саме зараз я такий, як є. Хіба що трохи придушую хіть, — скрушно зітхає, мабуть, сильно придушує. — Поїхали, столик у найкращому ресторані міста вже накритий. Я замовив багато різного, щоб догодити гастрономічним заскокам вагітної дівчини. А ще маю для тебе подарунок.

Веде до дверей, до ліфта, потім до машини. Міцно тримає за руку, я слухняно йду поряд, намагаючись уявити формат наших фіктивних відносин із позначкою «шлюб у будь-який момент може змінити свій статус».

Де там вони фіктивні?! Люди, які укладають фіктивні шлюби, часто навіть не бачаться одне з одним, все вирішують їхні адвокати. Вони не цілуються взасос, не тримаються за ручки і він не мчить до неї серед ночі, аби вислуховувати її скиглення. Це будь-що, але точно не фіктивні відносини. Можливо, це тренувальний шлюб, романтичний синдром чи гостра нестача особистого щастя.

— Тобто портовий король не проти закохатися? — тихенько ставлю питання «в лоб», зробивши очевидний висновок.

— Можна й так сказати, — шепоче мені у вухо. — А ти готова забути свого колишнього? — Додає з легкими ревнощами.

Просунувши свою руку мені за спину, притискає мене до себе наче я кудись втечу з цієї автівки. На задньому сидінні, до речі, дуже зручно тискати одне одного, що ще раз доводить – довго у різних спальнях ми ночувати не будемо.

— Я б тебе не цілувала, якби досі про нього думала, — а отут я не зовсім щира, не думати про Дениса Бойка не вийде. Я ніколи не зможу забути цього гада – дитина нагадуватиме.

   Перед Саміром Акаєвим у нашому місті відчинені будь-які двері. Тому найкращий столик у найкращому ресторані – не проблема. Тому чарівна жінка метрдотель, брюнетка до речі, так променисто йому посміхається і мало не барвінком біля ніг стелиться, аби ж тільки догодити дорогому гостю.

Люди звертають на нас увагу поки ми йдемо до свого столика. Публіка тут переважно елітна і більшість із присутніх знають Акаєва в обличчя. Йому привітно кивають, хтось схоплюється з місця, але Самір усім своїм виглядом дає зрозуміти, що зараз він повністю зосереджений на мені, що йому не до балачок і не до вітань.

— Отакої… — тільки й можу видихнути, давлячись слиною. Наш столик заставлений делікатесами, рука мимоволі тягнеться до ніжних м'ясних рулетиків. — Виглядатиме надто крінжово, якщо мініатюрна пані на кшталт мене, та ще й у такій сексі-сукні, накинеться на всі ці частування наче я з голодного краю? Тільки зараз зрозуміла, як сильно зголодніла, — Самір стоїть зовсім близько, тому горнуся до його грудей. Нехай думає, що я вирішила зобразити закохану в нього по вуха кралечку. От тільки я ані крапельки не вдаю.

— Ми зробимо інакше. Діно, сідай, будь ласка, — Самір галантно відсуває для мене стілець, допомагає вмоститися, після впритул ставить свій стілець, немов збирається сидіти поряд зі мною в обнімку. — Мій обов'язок нагодувати дружину. Тож заради тебе, пані Акаєва, я шлю до біса правила етикету і вперше не поводитимуся як схиблений на пристойності сноб. Упевнений, мені це навіть принесе задоволення. Довіришся мені?

— Знову? А я маю вибір? — Усміхаючись, спостерігаю, як Самір бере один з міні-рулетиків своїми гарними руками й підносить до мого рота. Ніяких тобі тарілок, виделки та ножа.