Глава 40

Міка

У книгах чи у фільмах перший секс — це наче щось святе, таке чисте, приємно-болісне. Я знала, що болю не оминути, але після нього повинна прийти насолода, відчуття неземного польоту, оновленості.

 І знаєте, що скажу я вам, не вірте цим дурним балачкам! Немає у першій близькості ніякого фіналу у дівчини, є лишень біль. Спочатку, наче восьминіг протягує своє щупальця, потім різкий біль усередині та унизу живота, дискомфорт, а в голові одне фраза "все не так, як розповідають!"

 Звісно, багато залежить від партнера, від його рухів і наскільки ніжно він поводиться із партнеркою. Але тієї всієї ніжності та трепету мені було недостатньо. З часом біль змішалася із нотками насолоди — довгоочікуваної насолоди. Але ті щупальці відмовлялися покидати моє тіло, вони все глибше і глибше осідали у ньому.

 Зі сльозами на очах, які я так невдало маскувала, вдивлялася в обличчя хлопця, наш зоровий контакт не переривався і це дало мені можливість трішки забутися.

 — Вибач, вибач за біль, — шепотів Саша.

 — Не вибачайся. Все гаразд, я тебе люблю, — так же само шепотіла я.

 Заснула я знесиленою як фізично, так і морально. Відкинувши всі зайві думки, вирішила подумати про все потім, а зараз хочу тільки ніжитися в обіймах хлопця. Сашка притис мою спину до своїх грудей та вкрив нас ковдрою.

 Зранку ми так і прокинулися у тій позі, що заснули. Я боялася поворухнутись, але мені було занадто спекотно, адже жар від тіла хлопця йшов неймовірний. Вибравшись з обіймів, попрямувала у ванну кімнату, відчуття були такі, наче мене чимось переїхали.

 Відкрила кран і на моє тіло полилися перші лікувальні краплинки води. Під душем стояла досить довго і подушечки моїх пальців почали морщитися.

 — Як ти себе почуваєш? — спитав Саша, цілуючи мене у плече.

 Напевно, я занадто поринула у свої думки, бо не почула як під струменем води опинився хлопець.

 — Н-у... напевно так, як і усі почуваються після першого близькості, — повертаючись до нього обличчям, говорила.

 — Вибач. Я старався все робити так, щоб було менше болю.

 — Все гаразд, Саш, — я запнулася на словах, бо не знала чи варто це казати саме зараз, але у мене язик без кісток, тому сказала. — Я пам’ятаю твої слова, але ти і пам’ятай мої. Я не шкодую й не буду шкодувати ні про що, навіть якщо ми перестанемо спілкуватися і ще... я вдячна долі за знайомство з тобою, — після моїх слів у Саші забриніли сльози в очах, але він швидко зміг їх задушити, а от я ні.

 — Будь ласка, не плач, прошу тебе, — звертався він до мене.

 — Ти ж знаєш, що я плакса, тому дай спокійно поплакати і не додавай жалю, — останні слова я проговорила з усмішкою на губах.

 Ми поснідали і Саша викликав мені таксі. На квартирі Натка не відставала від мене зі своїми питаннями і я у всьому зізналася. Зрештою ми вирішили напитися...

 Наступні дні минали, як зазвичай, але згодом відчула, що Сашка віддаляється від мене. Я його ні в чому не звинувачувала, бо він мене про все попереджав.

 Дуже часто люди здатні на необдумані вчинки, коли їх охоплюють емоції, але мій вчинок не відносився до таких. Я все обдумала і розуміла зміст слів Саші та була вдячна йому за відкритість навіть у такий пікантний момент. Не у кожного вистачить сміливості зізнатися.

 Через місяць ми остаточно перестали спілкуватися і мені його дуже не вистачало , спершу як друга, а тоді, як хлопця. Перед цією розлукою у нас був ще один секс, такий же самий — ніжний, трепетний. Цього разу болю не було, але у моїй голові крутилася думка "це остання наша зустріч", тому задоволення теж не відчула.

 Останнім моїм повідомленням було :

 "Я вдячна долі за те, що зуміла переплести наші шляхи. Не шкодую ні про що і ти не шкодуй. Я завжди буду любити тебе, адже ти моя перша любов! Ти завжди будеш мати своє місце у моєму маленькому серці. Удачі тобі, мій Сашка..."

 Я знала, що доля ще дасть нам можливість зустрітися, поговорити, але коли це буде? Може тоді, коли ми двоє будемо готові до зустрічі зі спільним минулим?

 Моє тіло, моя душа, моє серце — все тягнулося до Сашки. Згадка про хлопця залишилася рубцем на серці, який час від часу ниє. Любов — це такі неземні відчуття, які просто словами не можливо описати, це потрібно відчувати. Сашка був моїм наркотиком, моєю дозою, без якої я не могла, але час може вилікувати все, навіть мою залежність.

 Ці думки мене затягнули у вир забутих емоцій, серце знову ж таки почало обливатися кров’ю, а з очей не переставали текти сльози. Я не хотіла повернутися у ті часи, знову пережити все, але мусила це зробити, щоб зрозуміти чи дійсно мої почуття до Дані справжні.

 Для себе відповідь знайшла, але якою ціною?

 Дні вдома летіли швидко і вже потрібно було повертатися назад у місто, на роботу врешті-решт. За ці дні я привела свій душевний стан у рівновагу і вже могла без сліз згадувати про Дена, але натомість прийшла злість, а ще повністю ізолювалася від спілкування з хлопцем. Олеся казала, що Даня приходив на роботу і запитував про мене.

 Я розуміла, що зустрічі не оминути і мені потрібно вибиратися з комфортних стін дому. Все ж таки ці стіни допомогли мені затягнути свої рани! Ми з мамою більше не поверталися до розмови про хлопця, вона розуміла, що мені важко про нього говорити.