Глава 32

Міка

Ми прокинулися зранку біля 8:00. Ната мала їхати додому, а я почала вводити план у дію, адже залишилося кілька днів до закінчення цієї недолугої суперечки.

 — Дякую тобі за те, що з'явилася у моєму житті, Натко, — сказала я дівчині на прощання.

 — Бережи себе і тримай мене в курсі справ.

 — Звіт обов'язково буде!

 За Наталею зачинилися двері, а я пішла приводити себе у порядок, бо після вчорашніх посиденьок це потрібно обов'язково зробити. І привести у порядок не лише себе, а й квартиру, бо вона на свинарник схожа! Всюди обгортки від цукерок, брудний посуд, порожні пляшки з-під вина.

 Я зателефонувала у кафе і замовила їжу, адже на роботі потрібно було також відсвяткувати з дівчатами. Ввечері маємо зустрітися з Данею, тому потрібно мати гарний вигляд, його друзі запросили нас на шашлики біля річки, тому це ідеальний день для першого пункту плану!

 Оскільки ми будемо біля річки і я не втримаюся, щоб не скупатися, то беру із собою купальник. Фарбую водостійкою тушшю вії, щоб не бути пандою після води та одягаю короткі шорти з високою талією, білу приталену майку на тоненьких бретельках і заправляю її у шорти. На ноги білі кросівки та зверху накидаю подаровану Деном.

 В аптеці на мене чекав справжній допит від усіх дівчат, особливо про день народження та романтичну вечерю, що влаштував хлопець. Ну і звісно ж, про подарунок розпитувалися. Про шолом і відкриту категорію на мотоцикл я, звісно ж, не згадала.

 Ми посиділи кілька годин з дівчатами в аптеці за святкуванням, а потім мене забрав Даня на інший захід. Враховуючи мої оновлені права, я їхала за кермом мотоцикла і страху чи паніки не було під час їзди. Я насолоджувалася цим моментом, цими емоціями і... останніми днями, які я проведу з небайдужим мені хлопцем.

 Він змушував моє серце битися в шаленому ритмі, а кожен дотик супроводжувався мурашками по тілу. В мене не було таких відчуттів ні до жодного хлопця, але чи була це любов? Чи зможу я залишитися без нього? Чи не помре частинка мене, коли все закінчиться? Я поки що не могла дати відповідь на ці питання.

 Одного разу в житті я любила. Це було щось нове для мене — засинати та прокидатися з думками про нього, чекати дзвінка, бігти на зустріч. Це була моя перша любов. Але, на жаль, в цій історії любила я, а він приймав те, що я давала йому.

 "Якщо це між нами станеться, я не знаю чи ми будемо разом, навіть не знаю чи зможемо дружити" — казав мені він, а я сліпо любила і незважаючи на його слова, віддавала себе. Я сподівалася, що він помиляється, але він казав тоді правду. Не обманював мене, не давав надій, за це я йому вдячна. Він завжди буде мати особливе місце у моєму серці.

 Це все сталося два роки тому. Після того я відмовлялася мати стосунки. Не хотіла, боялася, мені було комфортно бути самій.