Глава 13

Міка

Почала швидко одягати штани і розчісувати волосся. Поглянула у дзеркало і залишилася задоволена зовнішнім виглядом. На вулиці був липень місяць, тож я одягла світло-блакитні джинси з високою талією та топ білого кольору на тоненьких бретельках. Зверху накинула шкіряну куртку ніжно-рожевого кольору, яка була трішки нижчою топа й в тон куртці кросівки та перекинула через плече білу сумочку. Вийшла з квартири, закинула в сумку телефон та ключі і побігла на зустріч пригодам.

 — Привіт ще раз. То як, я вклалася в 10 хвилин? — підходячи до хлопця, поцікавилася я.

 Він трохи завис, напевно, бо відповів десь через хвилину.

 — Привіт. Так, вклалася, — а тоді без приховування оглянув мене з ніг до голови вже десь третій раз і робить так, відколи я з'явилася. Зупинив погляд на моїх очах та промовив — Ти сьогодні дуже красива.

 Від такого пронизливого погляду я, напевно, стою перед ним червона, як помідор.

 — Дякую за комплімент.

 Він підходить ближче до свого мотоцикла і з-під сидіння щось дістає. Я не бачу що саме, бо мені не видно з того місця, де стою. Обернувшись, він подає мені шолом чорного кольору.

 — Заходи безпеки, Міко, тому потрібно одягнути.

 Зі словами "нема питань" я беру в руки шолом і тут розумію, що не знаю як його правильно одягати, тому звертаюся до хлопця:

 — Допоможеш? — і дивлюсь на нього. Він мило посміхається і допомагає мені впоратися з поставленою задачею.

 Коли шолом вже був на моїй голові, Ден коротко пояснив правила руху: як правильно нахилятися на поворотах, особливо на швидкості, а ще сказав, щоб я в ніякому разі не відпускала руки.

 — І останнє, про що потрібно знати — це те, що я тебе не буду чути у шоломі, а ти мене. Якщо щось не так чи тобі буде страшно, просто вщипни мене. Але можна так, щоб синців не залишилося?

 — Ха-ха. Я все зрозуміла. А тепер може вже поїдемо? Мені цей шолом починає заважати.

 Всівшись на мотоцикл, я обвила його талію руками, а голову притисла до плечей і ми поїхали. Не знала, куди ми їдемо, але це не було так важливо.

 Я відкрила очі тільки тоді, коли Даня заглушив мотор. Він зняв шолом зі своєї голови та допоміг мені й тут відкрилася неймовірна краса.

 Ми були на галявині, яка розкинулася над річкою, а вдалечині виднілося місто, над яким вже зайшло сонце. Пливли одинокі хмаринки, небо переливалося червоними дугами, які ще жевріли від сонячного проміння, а теплий вітерець роздував моє волосся і приносив з собою запах води. Блаженство. Це рай для душі.

 -Подобається? — пронеслося біля вуха. А я не відриваючи погляду від красивої картини, промовила :

 — Дуже... — закрила очі і вдихнула вологе й таке тепле повітря. Воно наповнило мої легені і я задоволено посміхнулася. — Стояла б тут вічність...

 — Я повністю з тобою згідний, — на цих словах хлопець обійняв мене зі спини та поцілував у волосся.

 Ми ще так трохи постояли і насолодившись краєвидом, хлопець випустив мене зі своїх обіймів та кудись відійшов, а мені якось так стало некомфортно без нього, наче я гола стою. Тому я вирішила поглянути, куди він подівся.