Глава 11

Міка

— Привіт, Вась. Чим займаєшся?— почала розмову я.

 — Привіт. Та так, нічим цікавим. А ти?

 — Ти не повіриш, я записалася на курси боксу для дівчат! — сказала на піднесених тонах.

 — Ого! — здивувався він, — це ти зараз серйозно чи в тебе такі жарти?

 — Та ні, не жарт. Я цілком серйозно, — почала обурюватися.

 — Не жарт? — перепитує друг, — Це що, курси самооборони для домогосподарок?— ще й жартує, негідник! Але я почала сміятися з його коментаря.

 — Можна й так сказати. До речі, я до тебе телефоную у справі.

 — Сподіваюся, ти не хочеш з мене піддослідного кролика зробити чи прийоми відпрацювати, наприклад?

 — А що, ідея? — задумалася.

 — Ей, жінко, ти переставай так фантазувати! — закричав Васьок. Розхвилювався дружок, а я вирішила не опускати можливості й сказала :

 — Ну, будь ласка, ти ж мені друг, — жалібно промовила. Був би біля мене він, то я б ще сльозу пустила, ну напевно, якби в мене вийшло. Я ж актрисою можу бути, як-не-як, принаймні мені мама так каже.

 — Ти що, прикалуєшся? — почав кричати хлопець, а тоді притих і сказав — Мік, а давай інші прийоми відпрацюємо? У вертикальному положенні, наприклад.

 — Фу, який вульгарний! — і ми почали сміятися.

 — То що за справи?— поцікавився він.

 — Я взагалі-то щодо репетиції танців телефоную до тебе, а ти про непристойності мені тут загинаєш.

 — Давай ближче до справи, а то ти зараз через телефон на мені будеш відпрацьовувати майстерність — от звіздун, блін.

 — Ти так і не уточнив чи мені йти сьогодні на танці, казав, що напишеш. Чи ти забув?

 — Чесно кажучи, якраз хотів писати тобі...

 — А брехати не соромно?

 — Чесне слово, Міко, — почав виправдовуватися Васька. Ага, так я йому і повірила. Хоча чому тут дивуватися, він частенько може забути. — І так, репетиція сьогодні на 17:00, там де і завжди.

 — Окей, тоді бувай.

 — Досвідос, мала.

 Квартира мене зустріла тишею. Скинувши з себе взуття і рюкзак, я пішла готувати собі обід, увімкнула кавовий апарат і полізла у холодильник.

 — Так, негусто...Треба буде в магазин сходити, але завтра, бо сьогодні лінь.

 Я швидко підігріла собі макарони по-флотськи та зробила каву. Коли макарони були поховані у моєму шлунку, взяла каву і вийшла на балкон, відкрила інстаграм й почала дивитися, що сьогодні цікавого сталося у людей. У переліку листувань висіло два непрочитаних повідомлення, але через те, що ніхто важливий мені писати не мав, я почала переглядати stories своїх улюблених блогерів. Коли із ними було закінчено, зайшла у листування. Одне було від мого дорогого братика, а інше від незнайомого мені користувача.

 Я одразу ж відкрила повідомлення від незнайомця. В мене очі напевне округлилися, а посмішка була від вуха до вуха, бо мені написав Ден! Як він мене знайшов в інсті? Цікаво..

 " Привіт, Домініко. А тебе не так вже і легко знайти в соціальних мережах, але як бачиш, мені це вдалося. В мене є для тебе пропозиція. Як ти дивишся на те, щоб подивитися на захід сонця та прокататися нічним містом? "

 Я стрибала на кріслі, наче на батуті. Емоції били ключем. Так, стоп! Потрібно відповісти.

 "Домініка, не дурій, тобі зранку на роботу"— порадив мозок.

 "Але так хочеться піти. Захід сонця, ніч, місто, порожні вулиці й він під боком, м-м-м..." — відповіли емоції.

 — Так, вирішено, я йду! — визначилась я.

 Хочу хоч трішки казки у своєму житті, а сперечатися самій з собою потрібно припиняти, бо скоро психом стану!

 Домініка — "Привіт, Дене. Скільки часу витратив на пошуки?"

 Вирішила потягнути трохи часу, щоб він не подумав, що я тут ламбаду танцюю. Щоб вбити час, почала братові відписувати. Він питав про перші враження, чого вчили й щоб багато не писати, я йому голосове надіслала з коротким описом подій на тренуванні.

 Зверху на екрані спливло віконечко, яке інформувало мене, що Ден відписав. Тремтячими руками я почала відкривати повідомлення. Блін! Та я так перед першим клієнтом на роботі не тремтіла, а там, повірте, відповідальність більша ніж тут.

 Ден — " Не мало й не багато))) То через скільки часу можна по тебе заїхати?"

 От самовпевнений! Ну тримай відповідь, дорогий.

 Домініка — "В мене сьогодні танці на 17:00. Не можу пропустити((("

 Я чекала відповіді та нервово пила каву, до речі, холодну каву.

 Ден — "Якщо не встигнемо зустріти захід сонця, то ми це виправимо іншим разом. А от нічне місто нікуди не дінеться. Можемо і до сходу сонця покататися))) То коли ти звільнишся?"

 Домініка — "Я так бачу, ти відмов не приймаєш?"

 Ден — " НІ!"

 Домініка — "20:00"

 Ден — "Не можу вже дочекатися)))"

 От паскудник, знає як правильно з дівчиною спілкуватись.