Глава 10

Міка

Прокинулася я не сама і навіть не від сигналу будильника, а від того, що хтось наполегливо до мене телефонував.

 — Слухаю, — пробурмотіла я.

 — Привіт, Міко. Вибач, що розбудила, але я не можу ніде знайти Лірику 75, велику упаковку. Ти ж начебто складала в сейфі, от і подумала, може знаєш.

 — Почекай. Тут треба налаштуватися на робочу хвилю, — позіхаючи, сказала я.

 — Блін, Мік! Давай згадуй, бо ж люди чекають,— почала підганяти мене Віка.

 — Так, я на днях складала там, якщо не помиляюся і вона має бути на третій поличці праворуч, біля стінки сейфа. Знайшла?

 — Чекай, шукаю. Точно тут? А ні, не відповідай, знайшла. Дякую. І вибач, що розбудила.

 — Вибачення прийн... — не встигла договорити, як мене перебили.

 — Все, па. Потім наберу, чмокі-чмокі.

 — Чмокі, — відповіла я гудкам.

 Клас! 8:39! І що робити? Досипати чи йти дізнаватися інформацію про тренування з боксу чи карате? Ай, байдуже, головне, щоб постояти за себе вміла, а не стояла збоку.

 Не виповзаючи з ліжка, я відкрила ноут і почала шукати потрібну мені інформацію. Враховуючи те, що Київ не маленьке місто і як-не-як столиця України, то і спортзалів було багатенько. Але мені треба так, щоб недалеко від дому, без космічних цін, ну і звісно, щоб чогось навчили. Пошукала де є поблизу, почитала відгуки й до тих, які мене зацікавили найбільше, зателефонувала і дізналася детальнішу інформацію. Ура, нарешті визначилася з вибором.

 Привела себе в порядок, поснідала і вийшла на зустріч незвіданому. Вирішила не відкладати в довгий ящик, а почати тренування вже сьогодні, бо ж я себе знаю: якщо відкладу, то на довго, а потім буду лінуватися або знайду ще якусь відмазку для себе. Головне, щоб совість була чиста перед самою собою. Дорогою зателефонувала брата, розповіла про свої плани, та й хотілося почути від когось похвалу на рахунок цієї витівки.

 — Ти молодець, Ніко, тільки ти тренуйся, а не на хлопців заглядай!

 — А одне іншому не заважає, — запротестувала я.

 — То ти визначилася з якою метою йдеш туди?

 — Мета поставлена, не хвилюйся. Добре, Вовко, я вже підходжу, тому вимикаюся. Папа.

 — Ей, сістер! Після тренування набереш, цікаво, які твої враження будуть.

 — Окей.

 — Чекаю дзвінка, па.

 — Ага, — пробубоніла собі під ніс.

 А тут досить просторо, подумала я, підходячи до жіночки, яка сиділа за столом і щось клацала в комп'ютері.

 — Добрий день, — привіталася я.

 — Добрий день. Ви на заняття? — поцікавилася вона.

 — Можна і так сказати. Я сьогодні зранку телефонувала до вас, щоб записатися на тренування, а ви сказали, що Віталій Володимирович ще не набрав до кінця групу і можна до нього.

 — Ах так, я вже згадала нашу розмову, — жіночка мені посміхнулася. — Тільки давайте спочатку я запишу ваші дані, а тоді познайомлю із тренером і покажу, що в нас тут і до чого.

 Коли із записом в групу ми розібралися, Марія Іванівна, так звали жіночку з рецепції, мені все показала: душ, гардероб, де займаються дівчата, а де хлопці. До речі, це різні зали, як виявилося.

 — А ще тут у нас є спортзал для спортивних навантажень, — проінформувала мені Марія Іванівна.

 — О, це чудово!— зраділа я. — Я ж тепер зможу відвідувати цей спортзал.

 — Так, зможете звісно, але Віталій Володимирович дає такі навантаження, що спортзалу не потрібно буде, — засміялась вона.

 — Зрозуміло.

 — О, а ось і тренер. Знайомтеся — Віталій Володимирович.

 — Доброго дня, — привітався чоловік зі мною.

 — І вам доброго дня, я Домініка.

 — Ох! Яке рідкісне у вас ім'я. Я так розумію, ви до мене?— спитав чоловік.

 — Так, до вас — відповіла.

 — Ну що ж, тоді переодягайтеся і проходьте у зал, тренування розпочнеться через 15 хвилин.

 Я кивнула головою і попрямувала переодягнутися в більш зручний одяг. Для тренування обрала лосіни темно-синього кольору та топ їм у тон.

 Крім мене на тренуванні було ще 12 дівчат різного віку, років десь так до 40, наскільки можна оцінювати за зовнішністю.

 — Доброго дня усім, — привітався до нас тренер. — Ми розпочнемо своє заняття з розминки. Станьте в три ряди так, щоб не заважати один одному і починаймо — скомандував мужчина.

 Я старалася все правильно виконувати, слухати тренера, уважно стежила за його рухами, коли той показував різноманітні прийоми. Вони були не складними, і водночас достатніми для того, щоб жінки себе могли захистити.

 Тренування вдалося доволі насиченим, як на мене. Ми займалися і на різних тренажерах у загальній залі, і на рингу, відпрацьовуючи різноманітні прийоми. Коли я вже йшла додому, дійшла висновку, що спортзалу мені зараз точно не потрібно, адже навантажень вистачає з головою і це ще потрібно врахувати мої заняття з танців. До речі, треба набрати до Васьки, уточнити дещо про репетицію.