РОЗДІЛ 3 – Той же час, через тиждень.

Біле атласне простирадло, а на ньому в любовному танці переплітаються два тіла – чоловіче та жіноче. Вогненно-червоне волосся красуні розкидалося по подушці, її очі горять, як два дорогі агати, на оголеній шкірі танцюють тіні від полум'я свічок. Чоловік навис над нею зверху, спершись на одну руку, а іншою погладжує струнке жіноче тіло, його довге чорне волосся розсипалося по широких м'язистих плечах, а в очах горить фанатичний блиск.

Збоку вони здаються пристрасними коханцями, повністю поглиненими один одним, але щось є неправильним, неприродним у цій картині.

Різко відчиняються двері, гучно вдарившись об стіну, і в кімнату влітає величезний чоловік, під два метри на зріст, коротко стрижений з густою, довгою, рудою бородою. Він кинув лютий погляд на ліжко, де лежать коханці, блискавично подолавши відстань за два широкі кроки, він буквально висмикнув з ліжка Всеволода, схопивши за плечі та з силою струснувши.

– Зрада! – прогарчав Борислав ще раз струснувши з силою князя, змушуючи солодкий туман, який огорнув свідомість чоловіка розвіятися. – Зрада, княже! Праве крило замку захопили злодії та вбивці, а там молодий княжич із нянькою! Та прийди ж ти до тями, Всеволоде! – і сильна долоня б'є князя по щоці, змушуючи того остаточно отямитися.

– Ратомир?! – Прошепотів Всеволод, видихнувши ім’я племінника та хитнув головою. Його трусило, всі м'язи боліли так ніби після сильного перенавантаження, по венах гуляли вогняні іскри. Його мозок повільно складав пазли в одну єдину картину і ось на превеликий жаль деяких з пазлів не вистачає. Дві години життя наче стерлися з його пам'яті.

– Ратомире! Він у біді!  – воєвода зчепив від злості зуби. – Княже, а її брат у цьому замішаний! – Борислав тицьнув пальцем у бік Архени. – Він, та ще п'ятеро розбійників захопили праве крило замку. Ойгік із Олександром загинули! Основна дружина спить, і я не можу нікого добудитись! Це незвичний сон!

– Що? – Всеволод скрипнув зубами та кинув злий погляд на жінку, що безсоромно розвалилася на його ліжку, вона навіть не намагалася прикритися. – Архена?! Що ти тут к бісам робиш? Чим ти мене напоїла тварюка?

– А це вже не важливо, – засміялася відьма, повільно підводячись з ліжка, абсолютно не соромлячись своєї наготи. – Ти тепер зробиш усе, що я тобі накажу! Ти ж дорожиш життям свого цуценяти? Тим більше княже, магічний договір ти вже підписав!

– Про що ти говориш? – Всеволод схопив зі стільця штани, швидко натягуючи їх на себе.

– Ах ти, підколодна зміюка, – заревів Борислав і з лютим криком кинувся до чаклунки. – Вдавала ягнятко стерво! Всім голову заморочила, пустила пилюку в очі! Та як ти могла? Після того, як вас із братиком прихистили, вилікували? Кров над головою дали! – Воєвода схопив її за руку і труснув, а дівчина закривилася від болю та кинула на нього повний ненависті погляд.

– Та як ти смієш піднімати на мене руку і торкатися мене нижчий? – зашипіла  Архена. Її риси невловимо змінилися, ставши хижими, зіниця витяглася у вертикальну ниточку, а на пальцях замість нігтів з'явилися довгі гострі пазурі, що відливали червоним кольором. – Ти! – зашипіла чаклунка. – Пил на моїх ногах, смерде! Звичайний слуга який насмілився так без поваги відгукуватися про своїх майбутніх господарів. Раб! Архіп мені не брат, він мій чоловік та майбутній ваш князь! – засміялася Архена і з усієї сили вдарила рукою воєводу по грудях, пробиваючи кігтями шкіру і встромляючись ними у плоть. Борислав завив від болю, випускаючи її руку із захоплення і падаючи навколішки. – Хоча ні, не раб! Обід! Як я давно не їла! Ти всього на всього мій обід!

Промовивши ці слова, вона втягнула у себе повітря і, прикривши очі, відкинула голову назад, видаючи звуки несхожі на людську мову. По її руці, якою вона кігтями вп'ялася в груди воєводи, потекли червоні сполохи, а здоровенний чоловік в одну мить всох,  не встигнув навіть скрикнути від болю, ще мить і неживе тіло падає на землю, а Архена заливається сміхом.

Все, що встиг Всеволод – це схопити зі столу кинджал та з люттю кинутися до чаклунки:

– Ні! – Всеволод підскочив до Архени, схопивши її однією рукою за горло, з силою вдаривши об стіну і буквально прогарчавши її ім’я, лише неймовірними зусиллями стримуючи своє обернення у бойову іпостась. Князь сильніше притиснув чаклунку до стіни, стискаючи її горло, приставивши гостре лезе кинджала до серця жінки, йому було дуже важко зупинити себе, не вбити. – Стер-р-рво! Ти за це нестимеш відповідь! Повільно згною в ямі!

– Ти не можеш мене вбити! – прохрипіла Архена, чіпляючись руками за його руку і намагаючись розтиснути пальці чоловіка, які ніби налилися сталлю. – Договір! – Вона бачила, що це слово не справляє належного ефекту, тоді в паніці вирішила зайти, з іншого боку. – Архіп не пощадить твого племінника!

– Це я не помилую Архіпа! Варто одній волосинці впасти з голови Ратомира… Живим порву на дрібні шматочки! Обох! Про який договір ти говориш? – прогарчав Всеволод.

– Що ти таке? – заволала Архена, чіпляючись за руку Всеволода. – Який неприємний сюрприз та неправильний світ! Ти присягнув не шкодити мені та Архіпові, присягнув не відправляти у той світ з якого ми прийшли, за жодних обставин! Присягнув захищати мене ціною власного життя від інших! А я за це не зачеплю і збережу життя твого улюбленого племінника! – вона клацнула пальцями, і у повітрі матеріалізувався лист договору, яким пробігали магічні вогники полум’я.

Всеволод швидко пробіг очима по вогняних рядках і скривився, сильніше стискаючи шию Архені, а та ще раз клацнула пальцями, змушуючи заповітний лист паперу зникнути, і схопилася за руку Всеволода, намагаючись відірвати її від свого горла.