РОЗДІЛ 2 – Зрада.

– Всеволод? Княже, ти як? – гримнув поряд з ним тяжкий, грубуватий голос воєводи.

– Ще сам не зрозумів, – труснув головою Всеволод, намагаючись прояснити  думки в свідомості. Відчуття були дивні, тіло ломило і водночас з сим душу роздирала туга, до болю в пальцях хотілося знову відчути тепло дотиків до податливого тіла Міли.

– Ти не прийшов вранці на огляд війська, ось я й занепокоївся. Заходжу, а ти лежиш увесь мокрий, блідий і стогнеш. Я й занервував, ледве розбудив. Ти що, княже, захворів? З тобою такого раніше небувало, – здивовано почухав густу руду бороду воєвода.

– Гарне запитання, – посміхнувся Всеволод, потягнувся до обережника на шнурку, що на шиї висів, і зняв з нього маленьку пляшечку з особливим лікувальним зіллям, яке одразу залпом випив.

– Захворів, виходить? – задумливо пробурмотів Борислав.

— Скоріше спробували отруїти, — не погоджуючись, мотнув головою Всеволод, підвівся на ноги і стягнув з себе мокру сорочку, кинувши її на ліжко, а сам до вікна попрямував, відкриваючи його ще ширше і прикривши очі, вдихнув повні груди свіжого повітря.

– Тю, на тебе, – скривився Борислав, підводячись за ним слідом, – Та кому ти потрібний? Це в Китежграді куди не плюнь скрізь інтриги, а у нас у Білоозері тиша та гладь хвала Богам. Тобі б спадкоємця, тоді б ніхто голову зовсім не піднімав. Боляче затишно в тебе під крилом перебувати, справедливий, не жадібний, про добробут князівства думаєш, людей податками не душиш. Якому дурню на думку прийде князя міняти?

– Значить уже не тиша і не гладь, а дурень завжди знайдеться… – кинув похмурий погляд на свого воєводу Всеволод. – Я перевертень, Бориславе, а ти весь час про це забуваєш, мені не кожна жінка підійде. Що до хвороби… Просту болячку я б і не відчув, а тут накрило, і хто знає, чим би це все закінчилося якби я не був перевертнем і не вступись за мене Богиня Ліка.

– А Богиня тут до чого? – хмикнув Борислав. – Боги дедалі менше звертають увагу на справи мирські. А Ліка найшкідливіша з пантеону Великих.

– Допомогла саме вона, – сумно посміхнувся Всеволод, кидаючи погляд на синє небо без жодної хмаринки. – Ліка покровителька перевертнів, нас вона оберігає.

– Краще б Громовержець був у вас покровителем, – скривився воєвода. – Баба навіть будучи Богинею, бабою і залишається! Розумом бабські вчинки не зрозуміти. І як ти зараз? – непокоївся Борислав, підходячи до вікна і теж глянув на небо.

– Вже добре. Ось тільки доброзичливця цього треба знайти, придивись до мого ближнього кола, Бориславе. Що я не бачу, можеш ти помітити.

– Та Боги помилуй, княже, – звів брови до перенісся Борислав. – Вони ж усі свої.

– Більше нема кому, – пересмикнув плечима Всеволод. Думка про те, що в ближньому колі з'явився зрадник, який бажає смерті, неприємно подряпала серце.

– Може тобі до знахаря? – Задумався Борислав, поклавши широку долоню на плече Всеволода. – Я тебе ледве добудитись зміг.

– Я просто прокидатися не хотів, – відмахнувся Всеволод, милуючись небом, у якому йому бачилися очі Міли. Ліка не просто так показала йому дівчину, його пару, ще й у той момент, коли обидва їхні життя опинилися на межі. Чудова, кумедна і водночас відкрита, чиста душа – Міла. Вона була дивно одягнена, дивно говорила, дивно поводилася, але так неймовірно пахла, розбудивши внутрішнього власника, така щира і чиста. І як тепер знайти дівчину? Ця неймовірна дівчина в одну мить стала його частинкою, без якої хотілося гарчати, розриваючи все довкола. Навіщо Ліка показала її йому? Що хотіла йому цим сказати? Благословила таким чином подарувавши пару чи навпаки покарала?

– А я й думаю, стогін у тебе якийсь не болісний був, – зареготав поряд Борислав, стиснувши величезною ручищем княже плече. – Може, даремно будив? Зізнавайся хтось снився? Невже Архена та весіллю таки бути?

– І ти туди ж, – хмикнув Всеволод. – Ти-то міру знай, Бориславе, – похмуро продовжив князь. – Не забувайся. Що ви все не заспокоїтеся з цією Археною? Радники мозок виїли, тепер ще й ти.

– Ой, налякав, княже, їжака голою… – посміхнувся Борислав, не ображаючись на різкий випад Всеволода. – А Архена… вона ж така гарна на лице, ще й чаклунка сильна. Її народ любить, хороша княгиня вийшла б. Та й у тобі вона душі не чує. Чим не дружина? Що тобі ще потрібне Всеволод? Баба вогонь, з такою в ліжку не занудьгуєш.

– У княжому троні вона душі не чує, а не в мені. Та й Ратомир її боїться, і вона його недолюблює, ще й чужина, і брат у неї дуже потайливий, вовком на всіх дивиться. Незатишно йому у нас. Захисту вони попросили, та тільки вдячності вони не мають за це. Чи не чисті вони на руку, багато чого не домовляють! А ви всі, як ягнята, за ними бігаєте!

— Що баба зовсім не подобається? – почухав задумливо бороду воєвода.

– Не в зовнішності справа, Бориславе. Красива вона, тут не відібрати, але ... Та й вовку моєму вона не подобається.

– Вовк у тебе вибагливий і дурний. Чи не йому з нею спати! Он нехай лісом бігає і вовчицю собі знайде від тебе відчепиться. Ти князь! Князю спадкоємець потрібен! А то не дай Боги справді почнуть інтриги плести і сусідні князі на наші землі жадібно поглядати. Це зараз ти молодий і сили в тобі багато, а як станеш старим...

— Бориславе, якщо вона тобі така мила, то дорога вільна, йди, завойовуй, — почав сердитися Всеволод. – А взагалі, як другу не раджу зв'язуватися. Миролюб приїде подивимося, що та як.