5. Не розуміючі себе

  Мій будинок – моя твердиня, моя кімната – мій храм.
 Саме тому я панікувала, коли стрілка годинника наближала неминуче. Здавалось, час рухається занадто швидко. Тільки нещодавно мама кричала на мене, щоб я прибиралась в кімнаті через те, що до нас сьогодні прийде гість, а вже зараз вся квартира наповнилась запахом маминої фірмової печеної курки із овочевим гарніром.

– Мам, Артем не той за кого себе видає. Будь ласка, хай це буде перший і останній раз, коли ти його сюди запросила,– спираюсь об холодильник, спостерігаючи за тим, як мама заклопотано нарізає кубиком твердий сир до салату. – І ось це все мені не подобається. Якщо ти забула, не в захваті моя персона від школи. Мені швидше в петлі повиснути хочеться, чим святкувати цю прекрасну подію мого поневолення в соціальному пеклі.
 На диво, цигарку мама сварила не сильно, оскільки мене сьогодні і так життя побило. Тато, який зараз переглядає теленовини, дуже зацікався Артемом. Він переконаний, що цей юнак замішаний в цьому і це його вина, що я закурила. Знав би тато, наскільки він зараз правий. Всю мою вину, поки що, перенесено в очах тата на Артема. Мене це тішить. Можливо тато виставить його з дому чи попередить триматись від мене подалі. Цього би дійсно хотілось.
 Та і взагалі, що він тут забув? Навіщо грає дешеві драми? Яким чином йому вдалося завоювати симпатію мами, якщо на його лобі тільки не вистачає неонової вивіски “поганий хлопець”? Можна змиритись із жагою моєї мами, щоб у мене з'явились друзі, але намагатись зблизити мене з Артемом перебір.
 Хоча, це ж не вина мами, що вона не знає правду. Якщо я скажу те, що Артем зробив з Аліною зараз, вона мені не повірить, вважаючи мої слова за наклеп, новим вибриком. Пізніше розповім, оскільки зараз ангельських крилець Артема в уяві мами обрізати до кінця мені не вдасться.

– Якби не Артем тебе би вигнали, люба моя. Ця директорка та ще мегера. Мені сказали приїхати і забрати тебе разом з документами. З такою настановою я і їхала. Коли ти з Артемом була в кабінеті медсестри, директорка попросила вибачення за недорозуміння і сказала, що ти можеш залишитись, попередивши, щоб це був перше і останнє порушення правил. Тому, було б погано з моєї сторони не запросити його до нас, як знак подяки,– хотілось би мені сказати, що погано, але в кухню зайшов тато і висловив мої думки в слух.

– Тоню, наша донька сьогодні вперше курила і цей хлопець курив із нею в приміщенні школи. Навіть якщо він і вступився за неї, цей твій Артемко на Алісу впливає не з кращих сторін. Тим більше, якщо би він був нормальним і таким, за кого його вважаєш ти, сумніваюсь, що донька була би настільки не рада його присутності в нашому домі,– тато обіймає мене і мені на душі стає дуже тепло та затишно.
 Приємно, що хоч хтось з батьків тут в здоровому глузді. Підтримка тата сприводу цього питання дуже важлива для мене. Я просто розумію, що тато не дасть цьому парубку наблизитись до моєї сім'ї і буде противником нашої дружби. Як мій найголовніший в житті захисник, татко відчув небезпеку. Інстинкт самозбереження доньки у мамі поки що спокійно дрімає.

– Ясю, коханий, Артем досить приємний юнак. Переконана, що за цигарку брешуть вони обидва. Аліса закурила перша, тому що мені показали запис камери відеоспостереження. Вона це зробила, щоб її вигнали, бо я знаю нашу доньку як облуплену. Артем забрав у неї цигарку і тоді закурив сам, чим накликав на себе неприємності. Будь добрим і відкоркуй пляшку вина. Не суди про нього, поки ви не познайомились. Цей хлопчина тримав волосся твоєї донечки, поки вона блювала і був поруч із нею в цей момент. Вже навіть через це, ти маєш мати до нього хоч краплю поваги.
 Ось тут мама права – вона знає мене як облуплену і тому розкусила, що курила я через своє небажання перебувати в школі. Проте, сприводу Артема у неї в очах одна лиш облуда. Те, що він був поруч, мені буде згадано ним же раз 200, а може ще й розповзеться якась дурна плітка, ніби я вагітна чи щось типу того. Мене це не здивує. Від Артема можна очікувати чого завгодно.
 У вхідні двері подзвонили. Мама накриває на стіл, тому тато відправляє відкрити мене. В принципі мені не важко, тому я відчиняю двері і бачу Артема з двома букетами квітів і тортом.
 Побачене мене ошарашило. Артем був одягнений в чорну шкіряну куртку, червону сорочку в клітку, чорні джинси і кроси, що неймовірно йому личило. Цікаво, на нього мішок картоплі одягни, він все одно буде виглядати на всі 100? Цей хлопчина дійсно прийшов одягнений, як на свято. Оскільки для мене це все траур, я одягнена в домашні штани з слонами, капці з мордочками кота і футболці з телепузіками. Не бачила сенсу одягатися неначе кінозірка. Я навіть макіяж змила.
 Лінзи залишила, бо не хотіла, аби Артем бачив мій справжній колір очей. З нього досить того, що він про це знає.
 Юнак простягує мені букет і торт, приобнімає за плечі. Оскільки мій мозок намагається сприйняти цю інформацію, не помічаю, як в коридорі з'являється мій тато. Артем відразу підходить до нього і вони жмуть один одному руки, знайомлячись. Я стою з тортом і квітами, не розуміючи яким чином вони відразу почали говорити за футбол.
 Тато, ти ж якби був противник Артема? Чи ти просто це все з ввічливості?
 Артем розувається. Мама виходить йому на зустріч і він вручає їй букет квітів, роблячи комплімент її зачісці. Що тут відбувається? Він намагається сподобатись моїм батькам? Мені вже це не подобається. Хоча, якщо бути чесною повністю, мені взагалі не до вподоби те, що він тут.
 Здивована тим, що мама вже встигла накрити на стіл. В центрі, неначе вишенька на торті, стояла печена курка. Також було два види салатів, різні закуски і пляшка вина. Цікаво, це все для мене чи для Артема? Здається, що моя мама старалась більше для нього, хоча це і моє "свято". Тупа ревність. Розумію, що не можна ревнувати маму до цього ідіота, однак її прихильність до нього мені не подобається.
 Ставлю свій і мамин букет в вази. Їм би ідеально підійшов смітник, що я і сказала. Артем це почув і тато одразу перевів тему на те, що це звичайний жарт. Коли мій тато відвернувся, я показала Артему середній палець. Навіщо? Просто захотілось показати свою неприязнь, про яку йому і так відомо. Чого він добивається? Хоче відвернути від мене батьків? Що він взагалі тут забувся? Йому тут не місце.
 Ми починаємо вечеряти. Мені хочеться просто встати і піти, тому що мама умудрилася посадити нас разом і я була до Артема занадто близько. Настільки, що я відчувала кожен його рух і неймовірний запах осіннього поля.
 Дивно, але Артем дійсно пахне як осіннє поле. Це не парфуми, не гель для душу, а його справжній запах. Раніше я цього не помічала, адже було не до того. Та і в принципі, якби я раніше помітила або просто старалась принюхатись до Артема, це би виглядало ще дивніше за те, що він дійсно пахне, неначе осіннє поле.
 Мені не подобається те, що мій тато говорить із Артемом, неначе давній товариш. Цей покидьок нагло забирає симпатію моїх батьків. Він посміхається, немов чувак з реклами зубної пасти і намагається дотримуватись правил етикету, постійно щось мені докидаючи в миску. Це не нормально.
 Особливо, Артем мило щебече із мамою. Намагаюсь їсти і просто ігнорувати той факт, що коло мене сидить фальшива людина. Курка вийшла дуже соковита. Намагаюсь думати про неї, а не про те, наскільки Артем класно пахне. Обожнюю осінь і все, що з нею пов'язано. Це взагалі законно так пахнути?