Глава 18

Я летіла на всіх парах до Максвелла. Пару раз навіть штовхнула когось, а ще когось налякала, коли у мене трохи злізли окуляри. Емоції захлиснули мене. Я розуміла, що зробила щось погане, і мені дуже страшно. Ось тільки я й гадки не мала, які будуть наслідки того, що я передала книгу.

Постукала в кабінет Максвелла.

 Тільки б він був на місці! Так і уявляла собі, як він повільно виходить із спальні і ймовірно не чує стуку зовсім. Я грюкнули двері ще сильніше. Будь ласка, відкрий! Хоча фантазія початку підкидати картинки, що Максвелл там не один, а у нього на колінах сидить якась студентка, раз він мені не відкриває. Знайшла час ревнувати.

Незабаром двері відчинилися, хоча мені здалося, що минула ціла вічність.

— Леся? — здивовано запитав Максвелл і протер очі.

Позаду нього почувся знайомий жіночий голос. Причому такий томний і інтимний:

«О, дорогий».

— Е—е—е, — протягнула я і тільки зробила крок назад, як мене схопили за руку.

— Це серіал, — Максвелл втягнув мене в аудиторію.

На величезній дошці висіло зображення, як в кінотеатрі. Показувався всім відомий серіал про середньовіччя і драконів. На лаві десь в п'ятому ряду посередині був закинуті кілька подушок і плід. На столі стояла їжа і невелика коробочка проектора.

— Шикарний серіал. Подивився пару сезонів, — сказав Максвелл. — Щось трапилося?

Так, вміє він використовувати приміщення.

— Сталося. Я ректору книгу про троля віддала. А ще він мене до себе викликав, — заторохтіла я, несучи все підряд про свою розмову з ректором. — Ось і сказав, що позбавить мене пам'яті, якщо я не здам іспити, а ще у мене немає звільнення від бойової магії ...

— Так, все—все, спокійно, — Максвелл обійняв мене за плечі, а я відчула спокій.

Та й нікуди вже відступати. Раз вирішила все дізнатися. Він же ж не буде мені погрожувати, або не позбавить пам'яті просто так. Навіть сама обняла його за талію. Серце шалено калатало від паніки. Ще б заплакала, але не хотілося. Немає часу плакати, тут момент істини.

— Так, ректору я відносив звільнення від бойової магії. Він навіть при мені його підписав. Так що поняття не маю, що він тобі наговорив, але, якщо ти заспокоїлася, то розкажи.

І я розповіла про розмову з ректором в кабінеті, і про пам'ять, і про дракона, і про звільнення. Максвелл сам говорив, що якщо будуть проблеми, то бігти до нього.

— А що за книга? — запитав він, погладжуючи мене по плечах.

— Про тролів і темряву. Вони її забрали. А там було послання минулого ректора, — я відчула, як його руки застигли, а в очах з'явився холод.

— Яке послання? — процідив він крізь зуби.

— Про темряву і крик про допомогу.

— Це повне послання?

Я повторила слово в слово послання з книги. Благо чула його раз десять тільки за сьогодні, а Максвелл слабо посміхнувся і відпустив мене.

— Книга про тролів, а я шукав в книзі про орків, — прошепотів він, різко розвернувся і попрямував до кабінету.

А я? Мені що робити?

І як же це нагадало ті дні, коли я говорила мамі, що мені погано, а вона просто відмахувалася. Зараз мене накрили ті ж почуття. Невже всі люди такі, що закривають очі на проблеми інших?

Максвелл вискочив зі своєї кімнати і застиг на місці, дивлячись на мене. Наші погляди зустрілися. По моїй щоці скотилася зрадницька сльоза, яку я змахнула рукою.

— Леся, маленька моя, — в один момент Максвелл опинився поруч зі мною. Обняв і притиснув до себе. — Ти зможеш повторити слова? Я з диктофоном.

Він показав свій телефон і посміхнувся. А я спробувала вирватися з його обіймів. Теж мені.

— Гаразд, жарт не вдався, — відповів чоловік.

— Які жарти? Вони хочуть позбавити мене пам'яті! — крикнула я, спробувавши вирватися з його обіймів. — Я взагалі не розумію, що тут відбувається!

— Так спокійно. Я цього не допущу. Давай, ти заспокоїшся і ми спокійно поговоримо. Добре?

Я зітхнула і видихнула. Начебто я спокійна.

— Леся, я повинен задати тобі це питання. І ти повинна відповісти чесно.

— Добре, — я кивнула.

У чесності мені не позичати.

— Скажи, коли ти вперше побачила ректора?

— Хвилин десять тому ...

— Ні, вперше.

— У той день, коли потрапила, — я насупилася.

— Тобто до того дня ти його не бачила?

— Ні, — відповіла я тут же.

 — Мабуть, варто почати спочатку, — сказав Максвелл і поцілував мене.

Я пручалася, але все—таки не витримала і почала відповідати на поцілунок.

— Жахливий спосіб заспокоювати, — хрипко прошепотіла, чіпляючись за його плечі.

— Зате приємний, — чоловік цнотливо торкнувся губами моїх губ.

Взяв мене за руку і посадив на лаву. Навіть плід накинув на ноги і закутав їх.

— Прошу тебе не лізь в це. Це всього лише мої проблеми.

— Я й не збиралася, якби мене в це не втягували, як в болото в дрімучому лісі, — чесно відповіла я.

— Чому вони мене намагалися завалити, чому я не повинна була здати сесію? — запитала я. — Щоб позбавити пам'яті?

Максвелл скривився і відпустив мене.

— Ваш світ експеримент. На твоєму місці повинна була бути Сюзанна. Ми повинні були подивитися, як би вона вчилася, як взаємодіяла б з іншими расами. І як я казав, у Сюзанни вдалося розкрити трохи магії.

— А зі мною ні? Тому всі додаткові? — мені стало прикро.

І добре, без магії я все життя жила. Але бути чиїмось експериментом, піддослідним звірятком?

Виплуталася з пліда, але була знову спіймана в полон чоловіком. Проти теплого пліда і міцних обіймів — ніякого опору немає.

— Я тобі це вже казав раніше. Я не вважаю тебе експериментом, але я повинен був розкривати в тобі магію. Тут вже питання до тебе. Ти все ще хочеш мені допомагати чи ні?

— Або мене позбавлять пам'яті? — мляво посміхнулася я.

— Або ми більше ніколи не побачимось, — відповів він серйозно. — Я і так сильно ризикую, розповідаючи тобі. Це може підставити тебе під удар, хоча насправді ти і так під ним стоїш. Нікого з нас не залишать в спокої. Але в моїх силах нас захистити.