Глава 17

— Ле—есь, будь ласка, — Бом вже півгодини намагався мене вмовити на один сумнівний захід.

А я колупала їжу в тарілці. Максвелл проводив мене до їдальні, і я зловила пару заздрісних поглядів студенток. Це були мої найперші і тривалі відносини з чоловіком. Колись мене проводжав додому хлопець, але це не вважається — ми з ним не цілувалися.

— Ні, ну коли тобі треба було, ми сходили з тобою до дракона, а як тебе просять, так ти не хочеш.

— Тільки давайте до дракона не підемо? Якщо мої батьки дізнаються, що я до нього ходила, заберуть мене. Я чула, що в наступному році Академія дозволить ще більшій кількості драконів тут вчитися. Це катастрофа ... — видала ельфійка.

— Ти з глузду з'їхав? Яке співати? — прошипіла я, повертаючись до теми розмови. Про драконів меня спілкуватись зовсім не хотілось.

— Ну да, голос у тебе не дуже, але пісня була хороша, — посміхнувся він, а Лінуель ще і кивнула в знак підтримки.

У мене тут серцеві терзання, а вони мене хочуть затягнути на конкурс талантів.

— Але під нашу музику можна співати. Тим більше ми можемо грати голосніше, щоб Лесю не так чутно було.

Ну, спасибі, подруга. Я, може, взагалі не хочу виходити і співати перед усією Академією.

— Ле-есь, — затягнув Бом. — Нам потрібна співачка. У кожної поважної групи є той, хто співає пісні.

— Слухай, але похід до дракона провалився. Щодо, — відповіла я, згадуючи, як мене рятував Максвелл.

А може, я погарячкувала? Любитиме він через магію, зате поруч завжди. Але так нечесно. Так не повинно бути. Мені складно буде його відштовхувати.

— Викладачам не можна брати участь в студентських конкурсах, — Бом закотив очі. — Деус не піде співати замість тебе. Загалом, завтра після обіду репетиція. Леся, ти пишеш пісні. Ну або на ходу вигадуєш. Не знаю, як у вас там сочинітелей.

— Я ще не погодилася, — обурилася.

— Але й не відмовилася.

— Як, до речі, боївки здали?

— Я на п'ятірку! — гордовито відповів Бом.

— Я теж, — посміхнулася Лінуель. — Поставили проти троля. А він полбоя хвалився замість бою.

— Так, ти б бачила, як вона його! До речі, а як ти будеш здавати боївки? — запитав Бом.

Я знизала плечима.

— За ідеєю, здам тільки теорію. Отримаю свою трійку — і вистачить.

— Ні, мені трійки не можна, — сумно зітхнула Лінуель.

— А то батьки заберуть з Академії? — запитав Бом.

— Ну так.

Сумно бути ельфійкою. А ось мені що робити з Привороженим чоловіком?

Тільки ми вийшли з їдальні, як наткнулися на Аврілу. Щось мені її задоволений погляд не сильно сподобався.

— Вас викликав ректор до себе, — вона подивилася на мене з переможним поглядом.

Все-таки чула. Я похолола від цієї думки, як морозиво в морозилці. Перезирнулася з Бомо і Лінуель. У них в очах спалахнув страх.

— Молоді люди, я заберу Поздняковську, — відповіла Авріла, ставши поруч зі мною.

— Гаразд, потім побачимося, — я слабо посміхнулася друзям.

— Ми можемо з тобою піти, — відповів Бом.

— Ох, не варто, пан Біль. Це всього лише невелика формальність. Олеся повернеться до вас, — відповіла Авріла, вчепившись в мене.

І від останньої фрази я була готова відкрити цегельний завод, настільки вона мені не сподобалася. Мене накрило дежавю в кабінеті у ректора, як в перший день, коли я потрапила в Академію. Ректор, Авріла і та повненька жінка. У цій компанії не вистачало тільки Максвелла.

— Здрастуйте, Олеся, сідайте, — ректор вказав на стілець.

Я сіла перед ним. В голові порожнеча.

— Ми дізналися ваші результати. За перший тиждень ви отримали кілька двійок, які не відвідуєте заняття з бойової магії. Ми вкрай не зацікавлені в учнів та студентів, які не хочуть вчитися в Академії. Що ви можете на це відповісти?

— Мені сказали, що у мене буде звільнення від бойової магії, — я згадала слова Максвелла.

Невже він забув?

— Звільнення? — задумливо запитав ректор. — А вибачте, хто його повинен був дати? У нас не було ніякого повідомлення від вашого викладача.

— Куратор повинен був дати, — я злякано дивилася на чоловіка.

— Максвелл Деус? На жаль, він мені нічого не говорив і не приносив, — чоловік хрестив пальці і поклав перед собою. — Скажіть, ви хочете вчитися в Академії?

Не особливо, але мені абсолютно не подобалося, як ця трійця на мене дивиться. В їх присутності не те що в любові до навчання, ще й в любові до котів можна зізнатися, хоча ти собачник все життя.

— Хочу, але я просто матеріал не так швидко засвоюю, — чесно відповіла.

— Доведеться це якось виправити. Зрозумійте, якщо ви не пройдете в наступний семестр ...

Ну і славненько, якщо не пройду — повернуся до мами. Боляче мені потрібна ця навчання.

— ... вас доведеться виключити. А так як ви є представником світу, в якому про нашу Академії не знають, то нам доведеться вжити заходів обережності ... — він пильно подивився на мене.

— Які? — пошепки запитала я.

— Стерти вам пам'ять. Але не факт, що це залишить ваш розум в цілості й схоронності. Самі зрозумійте, ми не можемо так ризикувати Академією. Тим більше в правилах зазначено, що ті, хто вчаться погано, виключаються з неї. А в іншому випадку — вам доведеться довчитися і залишитися в одному зі світів.

Що? Я навіть відповісти нічого не змогла. Яке «залишитися»? У мене там мама! Вона ж всю Академію рознесе, якщо дізнається, що мене звідси не випускають. Вона могла б так, але, якщо дивитися правді в очі, мама б уже це зробила після одного дня моєї відсутності. А тут уже майже місяць пройшов.

— Тим більше ми знаємо про ваші заручини з принцом драконів Джерміналем і абсолютно не проти.

— Так, стоп, — підскочила я. — Принц мені не наречений. І взагалі, про що ви говорите? Як стерти пам'ять? Я ж додому хочу. До мами.

— Заспокойтеся—заспокойтеся, — ректор знову вказав мені на стілець. — Все не так страшно, як вам здається. Вам всього лише треба набрати прохідні бали. Ми з'ясуємо причину, по якій Максвелл Деус не доставив нам документ про ваше відсторонення від бойової магії, хоч це виглядає дивно. Всі повинні здати практичну бойову магію.