Віконце 27. Дядько?

Мері сиділа в темному, затишному антикварному магазині, оповитому ароматом старовини.
- Мері, - промовив літній джентльмен, - ти виросла так швидко, що я напевно й не впізнав би тебе. Ми бачилися з тобою дуже давно, коли ти була ще зовсім маленькою. Тривалий час я жив у невеликому англійському містечку Веверлі. Красива архітектура, доглянуті затишні сади, звивисті доріжки та старовинні будинки - все це мені дуже подобалося. Саме там я захопився антикварною справою.
- Дядько Едвард?, - Мері здригнулася від несподіванки. Цей старий, про якого вона чула тільки розповіді, виявився двоюрідним братом її загиблого батька.
- Так, це я, - відповів він, усміхнувшись.
Старий глянув на неї і в його очах блиснуло щось загадкове.
- Мері, твій батько і мати... вони приховували від тебе багато чого.
Вона судорожно стиснула руки.
- Що ви маєте на увазі?
- Сідай, люба. Це довга розповідь.
 Старий запросив її сісти за старий стіл, вкритий пилом часу.
Батьки Мері були справді не простими людьми. Вони були багатими, але свідомо приховували цю обставину, щоб забезпечити безпеку своєї доньки. Едвард знав про це, але на прохання брата нічого нікому не розповідав.
Коли вони загинули, Едвард майже не сумнівався, що їхня смерть пов'язана з їхніми статками. І що далі він усе з'ясовував, то очевиднішим ставало, що автокатастрофу було підлаштовано.
Поліція нічого не з'ясувала, а може й не хотіла. Було зручно закрити справу за наявними фактами - несправність гальмівної системи. Нещасний випадок.
Клара, багаторічна подруга родини, стала ключовим свідком цієї загадкової історії. Вона була єдиною людиною, яка знала, де знаходяться величезні статки батьків Мері. Вона й успадкувала роль хранительки сімейної таємниці. Де знаходиться ключ до розгадки відомо тільки їй. Але вона була дамою вельми своєрідною. Хто знає, в який момент вона захоче відкрити карти...
Мері слухала цю розповідь, як дитина слухає різдвяну казку. Усе було настільки нереальним, що вона не могла навіть поворухнутися. Але до чого добре їй було тут, у цьому спокійному місці з дядьком Едвардом.
Увесь світ здавався тихим і затишним, як цей антикварний магазин, у якому вона опинилася. І Мері зрозуміла, що саме тут, серед старих речей і сімейних таємниць, вона знайшла підтримку і мудрість, щоб зустріти своє майбутнє з відкритим серцем...
Тим часом Серджіо мчав на інший кінець міста, точніше, на його околицю. Там на нього чекала чергова таємниця, а може й чергова розгадка. Згідно з координатами, які були в записці, розташовувався невеликий будинок. На фасаді висіла табличка: "Продається".
Відпустивши таксі, Серджіо почав оглядати будинок зовні. Це було непросто - сніг ішов уже давно, і всі доріжки, що ведуть до будинку, були заметені. Старий будинок, що ніби втік від міської метушні, схоже завмер у часі.
Здавалося, що він чекає свого нового господаря, він стоїть під вагою снігу, приховуючи всередині себе давні історії.
"Як би туди зайти?" - Серджіо, потопаючи в снігу, намагався дістатися до дверей.
Під високим і досить великим козирком над ґанком виявилося не так засніжено. Серджіо не став нічого вигадувати і підняв килимок біля дверей. Зазвичай ключі в таких будинках зберігаються саме під килимком. Так і є! Але разом із ключами він виявив ще один рожевий конверт. Він був у пакеті, тому не промок.
"Чому я не здивований?" - подумав чоловік, який звик уже до всіляких таємниць і загадок зимового місяця, що минає.
Тихо скрипнувши, відчинилися двері, дозволяючи Серджіо зайти всередину цього самотнього старого будинку. Він привітав гостя тишею і запахом старовини. Перше, що впало в око, - це густий шар пилу, що лежав скрізь. У тіні старих меблів виднілися сліди часу, ніби примари минулого залишили свій відбиток у кожному куточку будинку.
У вітальні стояв старовинний камін. Дерев'яна підлога скрипіла під ногами Серджіо, ніби нагадуючи, що ніхто не ступав тут уже довгі роки.
"Як же господарі його продають, якщо тут явно давно нікого не було? Чи просто повісили табличку і поїхали?" - думав Серджіо, розпечатуючи знайдений конверт. У ньому була записка:
"Загадка криється у вогні,
де тінь танцює на стіні.
Не потрібно думати й гадати.
Відповідь - дванадцять сорок п'ять".
Серджіо глянув на камін. Вогонь теоретично міг бути тільки в ньому. Тінь від каміна падала на облицьовану стіну. Він підійшов ближче і побачив, що одна з плиток не прилягає впритул. Серджіо спробував її зняти, і вона з легкістю піддалася. За нею були дверцята сейфа.
"Відповідь - 1245. Це код!". Набравши потрібні цифри, він почув клацання, і дверцята відчинилися. У сейфі лежав ключ. Більше нічого. Невеликий ключ без номера, без будь-якої записки.
"І що мені з ним робити?". Жодних ідентифікаторів більше не було. Серджіо поклав ключ у кишеню і пішов оглядати будинок. Він піднявся старими скрипучими сходами на другий поверх. По обидва боки коридору були двері, кожна з яких вела в невеликі кімнати.
Загалом їх було чотири. В одній стояло велике ліжко, накрите стьобаним покривалом. В іншій він побачив старе піаніно і кілька дитячих іграшок на підлозі. Решта кімнат були порожні.
Він підійшов до вікна в одній з них - там відкривалися краєвиди на засніжені дерева і галявини. Це створювало всередині будинку затишний контраст між теплом і холодом.
"Час повертатися. Потрібно порозумітися з Мері, подумати над черговою загадкою і вирішити, що робити з Ніколь" - Серджіо похмуро спускався сходами і вже починав обмірковувати кожен пункт плану на сьогодні.
Мері все ще була в антикварному магазині. Історія, розказана їй дядьком Едвардом, не надто її здивувала, і зовсім не додала ясності в те, що відбувається. Вона давно здогадувалася, що не все знає про свою сім'ю. Але якось не було приводу і часу розшукувати знайомих, та й де їх шукати вона не знала.
Батьки були багаті - це, звісно, новина. Цього вона не знала. Але крім того, що вони проводили всі операції через банк "Капітал", антиквар нічого не знав. Ні номерів рахунків, ні скриньок, ні паролів. Нічого. Усією інформацією володіла Клара, з якою втрачено зв'язок.
Мері подивилася на годинник і підскочила. Уже давно пора бути в пекарні, а вона тут пригрілася, заслухалася і зовсім забула про роботу. Подякувавши новопридбаному родичу за гостинність і розказану історію, вона побігла в пекарню.
Здавалося, що в якийсь момент, поки вона була в дядька Едварда, час зупинився. Вона навіть не думала весь цей час про Серджіо і про те, де, з ким і коли він був минулої ночі. Тільки повернувшись на свою кухню, вона зрозуміла, що їй доведеться про це ще поговорити.
У залі її терпляче чекав Рой.
- Дякую тобі, Рой, що не залишив без нагляду пекарню.
- Я чекав на тебе, Мері. І не тільки тому, що не міг залишити тут усе відкритим. За останній час мені здається, що ми стали хорошими друзями і тому я дозволю собі дати кілька порад - по-дружньому.
- Рой, я готова тебе вислухати, але тільки давай на кухні. Інакше я залишу пекарню без випічки.
Поки вона поралася на кухні, Рой розповів їй усе, що вони виявили з Серджіо. Мері спочатку сприйняла всю історію, як чоловічу солідарність і бажання покрити приятеля в його пригодах. Але щось усередині підказувало, що від Ніколь справді можна було очікувати чогось такого.
- Рой, будь ласка, - сказала Мері, знімаючи з рук тісто, - давай на якийсь час забудемо про це. Я не хочу знову переживати те, що мені довелося пережити цієї ночі. Розчарування - найстрашніше, що може статися. Я б не хотіла розчаровуватися в Серджіо, а для цього мені потрібен час. Послухай краще, що я тобі розповім...
І Мері розповіла Рою про зустріч в антикварному магазині.
А в пекарні вже витали чарівні аромати печива й пампухів, змішуючись із зимовою казкою, яка все ще панувала за вікном.
Через кілька годин зал наповнився відвідувачами і Мері знову відволіклася від сумних думок. Рой поїхав у своїх справах, життя тимчасово пішло своєю чергою.
Серце Мері затріпотіло від радості, коли в пекарню увійшов чоловік у костюмі Санти. Цей несподіваний гість додав чарівництва у вже затишне місце. Санта замовив пампушок і каву, а потім, з усмішкою, запропонував їй вибрати чарівний подарунок з його мішка.
Мері запустила в нього руку, але там виявився лише один подарунок - маленький іграшковий ведмедик.
"Він для тебе," - сказав Санта, і Мері, тримаючи ведмедика в руках, відчула, як чари відсувають у далеке минуле сірий зимовий ранок. На ведмедику був невеликий рюкзачок. Руки самі потягнулися до замочка. Вона не сумнівалася, що там щось є. Серце забилося ще частіше, коли вона намацала там згорнутий конверт. Рожевий конверт.
- Дорогий Санта, а звідки у вас цей ведмедик? - запитала Мері, але в пекарні вже його не було. Тільки снігові сліди на підлозі нагадували про його візит.
Мері розкрила конверт і виявила в ньому записку з цифрами: "1245=1245".В іншій він побачив старе піаніно і кілька дитячих іграшок.