Віконце 19. Навчіться слідувати серцю

Годинник у бізнес-центрі показував 17:55. Мері вилетіла з бізнес-центру, тримаючи в руках заповітний конверт, і стрімко прямувала до фонтану. Вулиці та вказівники створювали лабіринт, який зазвичай викликав у неї захват - тут вона прогулювала школу, а тут поїдала смачнючі булочки або пила глінтвейн на зимові свята. Зараз її не спокушали ні спогади, ні випічка, ні навіть ароматний напій із присмаком Різдва - на кожному повороті вона поспішно крутила ключі в руках, відчуваючи, як час працює проти неї.
17:58 зрадницьки показав її годинник, а до фонтану потрібно було ще йти. Дівчина перейшла на біг.

Три дні тому, вечір.

Серджіо не дуже розумів, куди їхати, тому вирішив спробувати удачу з руїнами будинку Мері. Він назвав адресу водієві таксі і став напружено вдивлятися у вікно. Через кілька виснажливих хвилин машина наблизилася до заповітного будинку, але, на подив Серджіо, проїхала повз.

- Адреса ось тут, ви проїхали, - сказав він водієві, але той не зупинявся. - Зупиніть машину або я дзвоню в поліцію!

- Знаєте, юначе, - прокашлявся літній водій, - спритності у вас не бракує, а ось увагою ви обділені. Це не таксі.

Серджіо щиро здивувався, оглядаючи салон автомобіля. Нічого нового чи насторожуючого в ньому не було - хіба що не було звичайних розцінок поїздки, які всі водії розташовують на рівні очей пасажирів. Ну так це начебто й не було ніколи зобов'язанням, у чому сумніватися?

- Я лише прикинувся таксистом, - продовжував водій, - оскільки вас якоюсь мірою замовили.

- Вибачте, що?

- Моє завдання, - голосніше сказав водій, ігноруючи слова Серджіо, - довезти вас у повній цілості й неушкодженості до будинку моєї матері, де ви пробудете стільки, скільки самі захочете. Чи краду я вас? Ні, аж ніяк, скажімо, я поганий на слух і замість вашої адреси повіз вас до іншої. Ви вільні піти в будь-який час.

- У чому підступ? - Не повірив Серджіо.
- Ви самі не захочете повернутися. - Посміхнувся водій і подивився в дзеркало заднього виду. - Подивіться в кишеню за моїм сидінням, там лежить рожевий конверт.

"Як... рожевий", - тільки й зміг подумати Серджіо, а руки вже діставали заповітний папірець, тремтячи й покриваючись холодним потом.

"Хочеш дістатися до розгадки?", - свідчила записка, - "Чекай Мері. Навчіться слідувати серцю". Конверт віддавав ароматом ефірної олії із загадковою цифрою 2, який так сильно набрид Серджіо, поки він намагався дізнатися про нього більше.

Три дні потому.

Мері попрямувала до фонтана, насолоджуючись засніженим парком. Літній джентльмен, уже знайомий їй антикварник, прогулювався доріжкою. Його кроки були впевненими, а погляд спрямований у далечінь, немов у пошуку чергового скарбу. Темний піджак, старовинні штани і ретельно підібрана краватка сиділи на ньому ідеально, немов він дуже довго готувався до якоїсь зустрічі. Усі деталі його вбрання виражали стиль минулих епох. Мері так і не наважилася до нього підійти - її увагу привернув рожевий конверт, що лежав на краю фонтану.

Один день, уже другий за рахунком конверт - та що не так із цим адвентом?!

- Може він і не адвент зовсім, - прошепотіла дівчина, - а замануха для нас, щоб не кинули від початку.

Хоча знаючи Серджіо, складно було уявити, щоб він кинув цей квест, навіть якби він був не адвент, а звичайнісіньким.

У конверті дівчина виявила не послання і не записку, а карту місцевості. Папір був матовим, під пальцями відчувалася ніжна гладка текстура. Лінії вулиць і контури будівель виділялися чіткими рисами, немов карту надрукували, але колір її переходив від пісочного до коричневого - отже, папір взяли з архівів, а не купували в магазині. Великим червоним хрестом було позначено місце, у якому без зусиль Мері впізнала свою пекарню.

Тим часом Серджіо.

Уже три дні він залишався в літньої мадам Тюзель, яка постелила йому затишне ліжко, щодня пропонувала асортимент книг і журналів, а також роздала пароль від інтернету. Утім, жінка нагадала, що Серджіо не повинен виходити на прямий контакт із Мері - інакше її таємнича подруга не продовжуватиме квест.

- Подруга? - У Серджіо перехопило подих, - то це все ж таки жінка організовує?

- Молодий чоловіче, - мадам Тюзель помахала головою, - ви й справді думаєте, що настільки складні схеми і махінації став би писати чоловік? Тут же драмою несе за версту!

- Не кожна жінка захоплена драмою по життю, - резонно зауважив він.

- І все ж вірогідність того набагато вища, - парирувала мадам Тюзель, - користуйтеся тим, що у вас у голові, чи я даремно вам увесь час романи Агати Крісті підсовую?

Серджіо засміявся і відкусив чергове печиво мадам Тюзель - воно було дуже смачним, а жінці лише в радість було його годувати. Чоловік не переставав думати про Мері - як вона там? Учора мадам Тюзель навіщось узяла його телефон на 5 хвилин, нібито комусь написати повідомлення, але коли Серджіо отримав свій мобільний назад, то не знайшов жодних слідів надсилання. Те, що мадам Тюзель зробила, вона явно видалила.

- Мадам Тюзель, ви ж не хочете мені зла? - Запитав він прямо.

- Любий, - усміхнулася жінка, - благими намірами вистелена дорога в пекло, чув таке? Що б я тобі не хотіла, ніколи не можна сказати напевно, чи до добра, чи до зла це.

Її відповідь зовсім не сподобалася Серджіо.

Тим часом Мері.

Як же добре, що Серджіо залишив пластини в дівчини під час свого останнього візиту. Спочатку вона навіть була проти цього - їй подобалося відкривати пекарню з чоловіком разом, але він наполягав. Нині ж дівчина з жахом уявляла, що б було, якби Серджіо зник разом із пластинами. Ні клієнтів, ні пиріжків, ні розгадки його зникнення.

Усередині пекарні в залі для гостей стояла коробка середніх розмірів, повністю упакована під новорічний подарунок - з яскравим обгортковим папером і строкатою стрічкою. Акуратно Мері розірвала обгортку, і її очам постав ящик-загадка. Вона бачила такі кілька разів у фільмах і чула, що їх можна навіть замовити. Ідея полягає в тому, що відкрити таку скриньку просто так не вдасться - кожна ручка або заглиблення активує загадку, яку їй необхідно вирішити, щоб отримати доступ до наступної частини.