Віконце 2. Як все розпочалось

Тим часом підходив час відкриття пекарні. Але "солодке натхнення" - що це? Усе сходилося на її підгорілих пиріжках і вчорашніх пончиках. Таке собі "натхнення". Цікаво і водночас незрозуміло. Але, жарти жартами, а на прилавок щось потрібно викладати. На допомогу прийшла книга маминих рецептів. Так, борошно, цукор, масло, ваніль і молоко. Мері захопилася швидким приготуванням легкого печива. Як часто вони робили його з мамою, як давно це було... Вона залишилася сама, коли їй було лише 12 років. Але ці чарівні дні, проведені разом із нею, ці солодкі в усіх сенсах хвилини, коли мама вчила її готувати нескладні й дуже смачні страви, вона пам'ятатиме все своє життя. Книжка з рецептами зберігала всі ці спогади: тепло маминих рук, милі записи на полях "можна і без олії", "коли забула зайти в магазин", "для настрою", "для творчості"...

"Для творчості"! Ось воно! Це ж і є результат натхнення! Саме це печиво з позначкою на полях робила зараз Мері. Дивлячись на ароматні кульки, що золотяться в духовці, вона повільно прошепотіла:

- Містика якась!...

Мері задумливо дивилася на книгу маминих рецептів і з цього заціпеніння її вивів сьогоднішній новий знайомий.

- З вами все гаразд? Схоже, на печиво чекає доля пиріжків.

- Подивіться, я робила зараз це. - Вона повільно простягнула Серджіо пошарпану і промаслену книжку.

- Для творчості. - прочитав він, - ну, хіба мало що буває для творчості. Це ж не обов'язково натхнення. Хоча, звісно, воно "солодке"... Але ми досі не подивилися на QR код, можливо, в ньому є розгадка.

Відкривши код, вони побачили дивне поєднання літер ПО...Л (стор).

- Це чийсь дурний жарт, ось і все, - з роздратуванням і деяким розчаруванням сказала Мері. - Вибачте, мені ніколи, через 20 хвилин потрібно відкриватися, а я ще не виклала весь товар.

- Так, звісно, вибачте, це я винен. Затримую вас.

Але Серджіо зовсім не хотів звідси йти. Занадто затишно і по-домашньому тут було. Були, звісно, й інші причини, але навіщо квапити події?

Зима була хмарною, але чарівною. Білосніжний покрив прикривав землю, немов покривало тепла. Кришталево чисті сніжинки повільно кружляли в повітрі, створюючи атмосферу казкової легкості. Морозне повітря на щоках залишало свіжий подих, немов дар природи. Під ногами хрустів сніг, звучачи як мелодія зимового затишку. Сонце, наче золота монета, мерехтіло на блакитному небесному тлі, додаючи яскравих фарб у цю морозну картину. Зима вдихала повітря тишею, немов запрошуючи на мить зупинити час і насолодитися чарами того зимового дня.

Серджіо тихенько сів за дальній столик і втупився в комп'ютер. Але книга рецептів не давала йому спокою. Знову і знову він гортав її, сподіваючись знайти відповідь на невідоме запитання.

На полях біля рецепта було написано "для творчості, стор. 2". І що там на стор. 2? Перегорнувши на початок книжки, насилу розліпивши сторінки, що склеїлися від солодких бризок, він побачив на другій сторінці намальоване сердечко і маленький віршик: "Якщо немає натхнення, спечемо з тобою печиво! Буде солодкий зимовий вечір, буде свято, будуть свічки...". Так натхнення було на сторінці під номером два!

"Та-а-а-а-к... Повернемося до загадки в QR коді. ПО...Л. Якщо ми додамо замість крапок номер сторінки. Виходить ПО2Л. ПО ДВА Л! Це підвал!

- У вас є підвал? - голосніше, ніж слід було закричав Серджіо. Мері здригнулася. Який підвал?

- Ні, підвалу немає і ніколи не було.

- А де у вас склад?

- Прямо по коридору. Але не здумайте туди йти. Це службовий вхід.

- Так я практично ваш співробітник, - Серджіо виглядав занадто захопленим. Що його розбурхувало більше - дивна знахідка, загадки чи ця мила дівчина? Усе разом. Він точно знав, що його життя вже не буде колишнім.

- Я погляну.

І поки Мері не встигла заперечити, він швидко пройшов у бік складського приміщення і зник у темному коридорі.

Мері тримала в руках велику тацю з тістечками й пончиками, намагаючись якомога акуратніше розкласти все це на вітрину. У цей час дзвіночок здригнувся.

"Тільки спокій!" - Мері зробила глибокий вдих, коли в магазин увійшла огрядна жінка з незадоволеним обличчям. На жаль, цю клієнтку дівчині доводилося бачити вже не вперше. І незмінно, після її візиту в пекарні на деякий час зберігалася дуже важка атмосфера. Річ у тім, що їй неможливо було догодити. Їй усе не подобалося. І, якщо "сьогодні булочки занадто маленькі", то завтра ці ж булочки "надто великі". Девіз "клієнт завжди правий" працював насилу, але .... Автоматично одягла чергову посмішку і сказала: "Здрастуйте! Рада вас знову бачити, що вибрали сьогодні?" При цьому в голові промайнуло: "Сидіти б вам удома на дієті...".

 - Було б із чого обирати, - буркнула товстуха й тицьнула пальцем на полицю, де лежали пончики з кремом, - вісім штук, і побільше пудри зверху.

- Вам у коробку чи в пакет?

- Звісно, в пакет, не вистачало ще платити за вашу коробку. Не пам'ятайте тільки!

Мері акуратно поклала пончики в пакет, хотілося придавити їх чимось важким - яка різниця, все одно ж буде незадоволена. Але стрималася і з посмішкою дала клієнтці покупку.

У цей момент у кутку почувся дивний звук. Товстуха здригнулася.