Непритомність

Тебе дратує його присутність в дільниці, його голос, його сяючі очі і особливо задоволена посмішка; тебе в принципі дратує, навіть те, що він дихає. Ти невдоволено закочуєш очі, як тільки помічаєш його присутність ближче, ніж метр від тебе, з чашкою улюбленої твоєї кави, з дурнуватою фразою, яку він вигукує на всю дільницю: «Даяна, почни вже зі мною зустрічатися, я всю зарплату спустив на твою каву!»

Лук’ян – дратує, навіть його ім'я, яке ну взагалі не співзвучне і з минулого століття так точно. І обов’язково його не припустимо голосне, дра-ту-ю-че дихання!

Ти не єдина жінка в штабі київської поліції, але чомусь саме тебе Лук’ян  радісно дістає, робить вигляд що турбується, компліментами обдаровує і нічого страшного, що часом вони переходять всі рамки пристойності (напевно з цієї причини ти більше не носиш спідниць в принципі!). Хлопці навколо, давно охрестили вас воркуючою парочкою, і для тебе, це немов масло в вогонь, адже знаєш чортеня Луку, якому для потіхи тебе зайвий раз зачепити.

Ви обоє дорослі люди, але часом ваші перепалки нічим не відрізняються від підлітків в школі, ось тільки Лука не смикає тебе за кіски.

Ти примудрилась стати напарницею Луки, який зовсім і не проти працювати рука об руку з тобою, і чомусь не беручи в облік постійні перепалки, ви добре розкриваєте завдання.

— От не зрозумію, що ти забув в поліції? — пережовуючи курочку, дивишся ти на свого гарненького напарника, і в голові не вкладається, що він працює в поліції з такою-то зовнішністю.

— Якщо ти загубилася в днях, я нагадую - сьогодні робочий день, вихідний завтра, — Лука як зазвичай посміхається, помічаючи, як твоя ліва брова сіпнулася.

— Ти ж з багатої і впливової сім'ї, навіщо тобі ця робота?

Лук’ян змінюється в обличчі, ти розумієш, що знайшла той самий важіль, який шукала весь час. У тебе тепер є те, чим можна приструнити хлопчину.

— Даяна, у тебе немає повноважень, ритися в чужих «особистих справах», — рівно вимовляє Лука і залишає тебе одну їсти в їдальні.

На тебе всі обертаються, адже зазвичай Лука весь час плететься за тобою, а тут ти одна залишилася. Раніше ти б простила цю грубість швидким примиренням, але нова справа і не можливість нормально поговорити відстрочити ваше примирення, здавалося б, дріб'язкової сварки. Ти не вважала злочином, почитати його досьє, але не знала, що він один з впливових спадкоємців країни. Ти так погрузла в новій справі, де було метою зловити головного підривника,  всіх недавно виниклих терактів, що зовсім забула про дріб'язкову сварку з Лукою.

Ви обоє дорослі, можете відокремити особисте від роботи. Лука головний на роздачу наказів, він дійсно хороший тактик. Ти не знаєш, з якої причини все пішло верх дном.

— Даяна, йди за мною, — шепоче Лука, просовуючи між обвалом стіни в покинутій будівлі.

— Зрозуміла, — ви вперше залишилися за останні дні дійсно удвох «тет на тет». — Лук’ян я хотіла вибачит... — ти втратила пильність всього на секунду, відчувши червоний миготливе світло у себе на лобі.

Лука без роздумів, зайвих слів, просто підставляється під приціл, приймаючи удар на себе. Ти ледь встигла підхопити його тіло, який в одну мить звалилося з ніг. Ти більше не чула стрільби, не чула, як піднімалася група захоплення в засідці, не чула, як схопили ватажка підривників. Все що у тебе було перед очима - кров і Лук’ян.

— Ідіот, навіщо ти це зробив? — ти стискаєш обидві тремтячі руки на грудях Луки, намагаючись зупинити кровотечу. Ти починаєш ридати, коли обличчя напарника стає блідим, а очі закочуються, пульс уповільнюється. Ти проклинаєш всіх і вся на світі, а особливо свою допитливість. — Лікаря! Лікаря! Поранений капітан! Лук’ян, дихай! — твій голос хрипне десь в горлі, перед очима пелена сліз. — Дихай, чортів ідіот!

— Даяна, — Лука протяжно стогне, а ти затихаєш, вловлюючи його слова. — Це не моя кров, це лопнула пляшечка з козячої кров'ю в кишені бронежилета, — вимовляє він, підіймаючись на лопатки.

— Щ-що?

— Кров для імітації злочину, пообіцяв принести Владиславу з криміналістичної лабораторії.

— Чого ти тоді впав? — не вірячи своїм очам, вимовляєш ти.

— Непритомність. Я боюся крові.

— Ідіот! — сичиш ти, але міцно обіймаєш, тому що, лише зараз зрозуміла, що не переживеш його втрату.