Неначе рать, вартують гори,
Вони мовчать, бо ще не час.
Лишень гроза – смереки хором,
А вітер – наче контрабас.

Мов страх невидимий, туман
Крадеться й огортає луки.
Темніє кедр, як шаман –
Модрини ж люблять свою муку.

Мандрує плетиво із хмар,
Пронизане легким багрянцем.
Ось ясен, мов самотній цар,
Граби ж укупі, наче райці.

Ось ліс ковтає дику річку,
Дає притулок від усіх.
А зачудовані ялички
Сумують під Чугайстрів сміх.
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше