Nafachka

Я часто ловлю себе на думці, що не маю чіткої відповіді на це питання.
Не тому, що вона складна. А тому, що вона постійно змінюється.

Я — не професія.
Не роль.
Не ярлик із анкети.

Я виконую багато функцій: працюю, заробляю, думаю, планую, витримую. Але це не дорівнює тому, ким я є. Це лише те, що я роблю, щоб залишатися в цьому світі.

Мене намагалися вписати в категорії.
Покоління. Очікування. Норми.
Сказати, як “правильно” жити, кого любити, до чого прагнути.

Але всередині я завжди відчувала спротив не правилам — а готовим відповідям.

Я не шукаю великої місії.
Я шукаю відповідність.
Між собою і простором.
Між думками і діями.
Між тим, що відчуваю, і тим, що дозволяю собі визнавати.

Я — процес.
Не завершений образ.
Не фінальна версія.

Я змінююся, ускладнююся, відкидаю зайве, залишаю необхідне. І, можливо, це і є моя форма існування — не визначати себе раз і назавжди, а чесно проживати те, ким я є зараз.

Без гучних слів.
Без гарантій.
Без потреби комусь щось доводити.

І якщо відповідь на питання “хто я” постійно вислизає — значить, я ще жива.