Мабуть, у всій нескінченності існуючих світів нема такого, де б не було міфів, легенд чи казок. Хоча б одного маленького міфу або казки про принца на білому коні, що якось завітав до вікна чутливої дівчини і пропонував свою руку, серце та пів королівства докупи. А вона відмовила. Бо вже давно була закохана в шинкаря з торгової вулиці. Міфи та казки не беруться з нічого. Їх породжує жива людська уява. Вона може почути рев тисячорічного дракона у звуках вітру, або побачити стрімко летючого пегаса в зефірних хмарах в період рівнодення. В цей момент оживають стародавні розповіді про танцюючих мерців, чаклунок, від яких не можна відвести очі. Рогатих демонів, які споглядають за тобою з пітьми та драконів, чиї сльози застигли та перетворилися на самоцвіти. Чи це не завжди лише казки?

У глибині мегаполісу, серед шуму трамваїв і сяйва неонових вивісок, відьми збираються на свої таємні шабаші. Одні — тихі, майже непомітні, у затінку старих парків чи на дахах будинків. Інші — гучні, величні, що перетворюють цілі площі на магічні арени. Це хроніка урбаністичних чудес, де відьми творять нову міфологію.