Нам із дитинства розповідали дивні історії. Про тих, хто кличе з води. Про тих, хто приходить уночі. Про дітей, яких не можна залишати самих, і дороги, з яких можна не повернутися. Ми виросли — і перестали вірити. Та старі заборони виникли не просто так. Іноді те, що ми називаємо забобонами, — лише пам’ять про речі, зустрічі з якими краще не переживати самому. Бо не всі повір’я — вигадки..