Звеличення Темного Володаря

Лондон, літо 1943 року

Пахне сажею і мокрим камінням. У темряві виє сирена. Пси гавкають, тремтять двері притулку.
Вони кричать, бігають по підвалах, ховаються, шепочуть молитви. Жалісні, слабкі. Кличуть матерів, яких давно немає, батьків, яких ніколи не знали. А я — дивлюсь.
Стіни падають. Полум’я ковтає будинки. Люди гинуть не за провини — просто тому, що бомба впала на їхню вулицю.
Ось вона — правда.
Смерть не мислить. Вона не справедлива. Вона — безлика, як сталева туша, що падає з неба і нищить усе, що торкнеться.
Але мене вона не отримає.
Я знайду спосіб стати вище її правил. Розірву світ на частини, якщо буде потрібно. Нехай падають міста, нехай кричать люди — я залишусь.