Глава 2. Випускний

Хогвартс гудів, повен сміху, галасу, порожніх мрій. Випускний зал був прикрашений вогниками, що мерехтіли над головами учнів — останній святковий жест перед тим, як замок виплюне їх у світ.

Том стояв осторонь. Чорна мантія, ідеально рівні рухи, холодний погляд. Він знав: на нього дивляться. Хтось із заздрістю, хтось із страхом, хтось із обожнюванням. Йому це було байдуже.

Справжня подія сталася годину тому — у кабінеті директора.

Дамблдор відмовив.

З посмішкою. З тим своїм поблажливим, вдоволеним поглядом, що зводив з розуму.
Він сказав:
«Том, тобі краще знайти свій шлях поза цими стінами. Хогвартсу потрібні люди з… більшим досвідом.»

Більшим досвідом.
Порожні слова старого дурня.

Том вийшов з кабінету, відчуваючи, як у грудях стискається лють, гаряча й холодна водночас.

Він стане моїм ворогом. Навіть якщо сам цього ще не розуміє.
Я проклинаю той день, коли він вирішив втрутитися в моє життя.

Але стоячи зараз у залі, Том уже збирав себе докупи. Він мислив тверезо. Холодно.

Відмова — це не поразка. Це звільнення.

Тепер йому не потрібно удаватися до декоративної ввічливості.
Не потрібно посміхатись викладачам.
Не потрібно стримувати свої справжні амбіції.

Хогвартс хотів зробити з нього когось «корисного».
Том відчував огиду до цього слова.

Він глянув на свої руки. Вони тремтіли не від страху, а від передчуття.

Безсмертя. Ось мій шлях. І тепер ніхто його не стримуватиме.

Він уже знав, з чого почати.
Албанські ліси — темні, дикі, повні стародавніх тіней і забутих створінь. Місце, куди бояться ходити навіть ті, хто вважає себе хоробрими.
Єгипет — гробниці, що приховують магію, старішу за європейські королівства, прокляття, які пережили імперії.
Греція — руїни, де ходили відголоски давніх чарів, яких ніхто не розгадав до кінця.
Азія — відлюдники, практики темної магії, яка ніколи не торкалася британських підручників.

Ці місця стануть йому школою.
Наступним Хогвартсом.
Але цього разу — без правил.

Серед галасу випускників Том пройшовся залом повільною, впевненою ходою. Його ім’я викликали, вручали диплом, навіть хтось аплодував.

Він не чув нічого з того.

В голові звучала лише одна проста думка:

«Нарешті мені не потрібно блазнювати перед цими недоумками.»

І ще одна:

«Справжній шлях починається там, де закінчується чиєсь схвалення.»

Кожен випускник радів.
Кожен думав про майбутню професію, родину, кар’єру.
Дурні.

Том дивився на них, як на тіней, які скоро розвіються.

Вони проживуть свої короткі життя, женучись за дрібнотами.
А він — за безсмертям.
За силою, яку ніхто з них не здатен навіть уявити.

Коли зал вибухнув святковим феєрверком, Том Реддл повільно посміхнувся.

Перший за багато років справжній, щирий жест.

Бо від сьогодні — він вільний.
І світ стане його полем полювання.