— Вольський, — батько дивиться на нього. — Ти розумієш, що цей шлюб буде анульований?

— Спробуйте.

Одне слово. Спокійне. Впевнене. Батько стискає щелепи.

— Не сумнівайся. Я все зроблю, щоб звільнити свою доньку від тебе.

— Спробуйте, — Северин дійсно схожий на людину, яка абсолютно нічого не боїться. А ще він знову переводить погляд на мене. — А тепер, якщо ми закінчили… Я хотів би забрати свою дружину.

— Я НІЯКА ТОБІ НЕ ДРУЖИНА!

Мій крик відбивається від стін. Десь за дверима зали, мабуть, знову стає тихо, але мені байдуже. Я стою перед ним, стискаю руки в кулаки й дивлюся з такою ненавистю, що якби поглядом можна було вбивати, Северин Вольський уже лежав би біля моїх ніг.

А він лише трохи нахиляє голову.

— Можу ще раз показати тобі заяву, — хмикає.