Хочу тебе повернути 18+

— Мені цікаво, — тихо каже Дамір, не відводячи очей, — як ти жила весь цей час.
Моє серце б’ється десь у горлі, бо це те саме питання, що мучить і мене також.
— І скажи мені, Єво… Ти хоч трохи шкодуєш? — його голос стає жорсткішим. — Про те, що п’ять років тому знищила все? Розбила моє серце на шматки.
У мене стискається грудна клітка. Стає фізично боляче. Так само, як тоді. Я дивлюся на нього й одну секунду хочу сказати правду. Хочу закричати, що це не я.
Що я не зраджувала. Що я не руйнувала. Що я сама втратила все.
Але я лише стискаю пальці сильніше і повільно відводжу погляд назад на дорогу, бо добре знаю, що в моїх зізнаннях немає сенсу. Дамір не повірив мені тоді, не повірить і зараз.
— Зелене світло. Можемо їхати, — тихо кажу і дивлюсь на дорогу, наче не чула нічого.