Вузол

Смерть мала бути фіналом, але вона стала в’язницею.
Тепер ніхто не йде у темряву. Коли серце зупиняється, свідомість просто провалюється у Вузол — місце, де немає часу, а є лише вічне, нерухоме «зараз».
Ще відчувається тепло маминої руки на плечі. Ще сонячне світло гріє шкіру через вікно. Але це — останні миті справжнього життя. Попереду лише Вузол, де кожна думка, кожен подих і кожна брехня, сказана вголос, стануть вічністю. Тіло помре, але ти не зникнеш. Ти просто застрягнеш у власній голові назавжди.
Це історія про збій, який зламав смерть, і про тишу, яка ніколи не закінчиться