Віддані 18+

– Поговорімо, Юля.
Колишній намагається схопити мене за лікоть, але я роблю крок убік і очима промовляю: "не смій".
– Ви усіх студентів переслідуєте на парковці, ваша честь? Ви ж шанований суддя. Навіщо вам скандал?
Тарнавський роздратовано підтискає губи: чекав не такої зустрічі. Я мала кинутися на шию, забувши про зраду.
– Я тебе кохаю, Юля. Нічого не змінилося. – Серце розлітається на дрібні уламки, тому що в мені змінилося просто все.
– А я кохаю чоловіка, В'ячеславе Євгеновичу. До речі, дякую, що мене йому віддали!
Змахую рукою, демонструючи обручку, яку на палець мені одягнув не мій коханий суддя, а стороння людина.
– Шукайте. Наступну. Дурепу!
Втікаю до машини і тисну старт. Ледве стримуюся, щоб не потягтися до живота і не заспокоїти дитину, про яку він не дізнається.