У його погляді - моє дитинство

Віра завжди вірила в кохання – тихе, щире, справжнє. Коли з’явився Ярик, вона відчула, що вперше може бути собою. Але щось у його словах почало лякати – знайомі інтонації, знайомий тиск, знайомий холод. Минуле прошепотіло: “Обережно. Він – як тато”. І Віра повірила цим шепотам. Вона побачила у Ярикові те, що колись зруйнувало її дитинство – і відступила. Та правда виявилася іншою. Він не був нарцисом. Він просто кохав – неідеально, по-своєму, щиро. І саме тоді Віра зрозуміла: не кожен, хто торкається болючого, хоче завдати болю. І не кожне відлуння минулого – загроза.

Це історія про те, як минулі рани змінюють наше бачення любові. І про те, як відпустити страх, щоб побачити людину – справжню, не через дзеркало минулого.