Божена та Мирослав були випадковими сусідами у купе поїзда. Це був святковий день місцевої залізниці, коли відкривали новий маршрут. Й сама залізнична компанія з'явилася вперше у цьому маленькому містечку. Божена та Мирослав почали свою подорож та помітили, що вони відірвалися від поверхні землі та попрямували у таємницю невідомого, у цю безкінечність горизонту, який не наближався, звісно, а лише віддалявся від подорожуючих. І ця дивна мандрівка не мала кінця, демонструючи свою безкіечну сутність. Життя проходило. Народжувалося кохання прямо тут, у купе безкінечного потяга. Божена та Мирослав почали помічати в себе сиве волосся, зморшки, ніби вони старіли поруч один з одним, ніби вони проживали разом одне спільне життя. Вони добігали кінця свого життя, а подорож продовжувалася й далі.