Я хотіла втекти від родини на одну ніч, щоб не наробити дурниць. Сіла в нічний потяг і прокинулась на кам'яному вівтарі серед джунглів, що пахнуть медом і гниллю.
Тепер я — єдині ліки від хвороби, що пожирає весь двір. І прив'язана одразу… до трьох чоловіків.
Блідий правитель, що торгує протиотрутою і власною ласкою порівну.
Понівечений отрутою воїн, якому я не подобаюсь навіть як спосіб вижити.
Посол із бездоганною усмішкою, для якого я — просто товар для контрабанди.
Вони не в захваті від прив'язки і бажання, що накриває, щойно хтось опиняється поруч. Я теж цього не просила. Моє бажання не менш шалене. Та головне — щоб вони про це не дізнались.
Отрута тут — мова влади. Але я вивчала її кілька років, тож, хлопці, раджу подумати двічі, перш ніж перевіряти, наскільки добре я нею володію.