Ця розповідь описує таке явище як трансгенераційна травма. Травматичні події, пам'ять про які передається через покоління, відчувають на собі нащадки, які і не знали, що пережили їх предки. Спроби витіснити, забути не працюють. Сором, страх, приниження, тривога, почуття вини, голод, війни, заслання, зневіра передаються невербальним шляхом і тягарем лягають на кожне наступне покоління. У заможній і люблячій родині крамаря росте талановитий і добрий хлопчик Валер'ян. Єдине, що затьмарює життя сім'ї — його сильний лунатизм, що почався з 7 років і який не можуть вилікувати ні лікарі, ні знахарки. З підліткового віку Валер'ян починає розмито, а згодом усе чіткіше пам'ятати свої нічні маршрути: спочатку йому ввижаються болота з потерчатами, потім — цвинтар із мерцями та відьмами.