— Це що? — кидаю погляд на папери на столі.
— Згода на розлучення, — сухо каже Влад. — Підпиши.
— Це… якийсь жарт? — питаю тихіше, ніж хотіла. — Чи ти вчора перебрав і тепер…
— Я при тверезому розумі. Нам час закінчувати.
— Чому? Ми ж… дитину планували.
— Планували, — киває. — Але дитини все немає. Може, годі намагатися й мучити себе? Скільки можна, Злато? Не виходить у нас.
***
Тоді він сказав мені, що хоче розлучитися, щоб побудувати кар’єру, але вже за два дні на моїй кухні була інша. Готувала вечерю й носила під серцем дитину мого чоловіка.