Приборкай мене

“Стояти” - наказую ногам своїм, не розуміючи, яка сила змушує мене перетворитися на Бобіка і рухатися слідом за дівчиною. Що, чорт забирай, за нісенітниця, чому я сам не свій? Лише один зоровий контакт із нею і до біса летять усі мої життєві орієнтири. Ґрунт йде з-під ніг, коли вона в паніці звертає на мене погляд очей, наповнених страхом, та ігнорує мої слова. Яка сила тяжіння в швидкоплинному помаху її вій!


- Відчепись від мене! - кажу я йому. Красивий, красивий, красивий - у такт биття мого серця довбає внутрішній голос.
- Хочу твій поцілунок, - лунає його хрипкий голос у мене над самим вухом... Мені абсолютно незрозуміло, що більше мене спантеличує - натиск цього одержимого нахаби чи мій глибоко прихований порив опинитися в його повній владі.