Ця поетична трилогія — шлях через руїни, степ і тишу після війни всередині людини.
У першій частині, «Імперія», любов постає як влада. Як холодна фортеця, що повільно переписує людину під себе, стираючи її голос і залишаючи лише відлуння чужих мурів.
У другій частині, «Степ», ці мури падають. Те, що здавалося вічним, розчиняється у вітрі та дикій траві. Тут починається повернення — болісне, повільне, але справжнє. Повернення до власного імені, голосу і тіла, яке довго належало комусь іншому.
У третій частині, «Дезертир», не залишається ні імперії, ні степу як боротьби. Є лише людина, яка відмовляється грати будь-яку роль. Це втеча не від когось, а від самої історії, в якій вона була призначена бути зручною, зламною, визначеною.
Це історія про любов, що стає системою.