- Мій принце. - Спочатку Рейна відскочила в бік від такого різкого звуку, а потім озирнувшись із зведеними бровами та міцно сжатими губами вмить зробила уклін.

Вона як завжди дивилась кудись в бік із відстороненим виразом обличчя чекаючи до поки знущання з неї скінчаться. Костянтин же відштовхнувшись від стіни у напіврозтібнутій сорочці та темних брюках заправлених у високі чоботи, неквапом зробив пару кроків до Рейни, а потім прикусивши нижню губу вигнув брови.

- і звідки ти так пізно йдеш? - Його кучері не здавались милими для Рейни, а широке підборіддя не розказувало про мужність, лише псувало його і так мізерну вроду. До того ж принц був, по міркам Рейни, за високим і тому у неї частенько боліла шия коли вони довго розмовляли.

- Від Вашого батька, мій принце.