Вдень Мар'ян Верес — усміхнений СЕО, нудний, як корпоративний календар.
Вночі місто шепоче про Пана Ніхто — володаря, чийого обличчя не бачив ніхто. А хто бачив — зникав.
Я — Ярина. Менеджерка його компанії. Кар'єристка, яка все в житті зробила сама. Я не думала про жодного з цих двох чоловіків, поки не зник мій найкращий друг — журналіст, який рік копав під Пана Ніхто. І таки його побачив.
Тепер я стою в темряві перед чоловіком без обличчя і ставлю умову:
— Поверни мені його.
— До мене не приходять самі, пані. І не ставлять умов.
— А я прийшла. І ставлю.
Кажуть, він стирає всіх, хто побачив забагато. Але в мене є перевага: мені нема чого втрачати.
Помилялась. Тепер є.