Моя покора 18+

— Ти написала те, що хотіла написати. А не те, що відчувала. Це різниця, Даяно.

Вона сідає на край парта — прямо навпроти мене. Ноги схрещені. Спідниця трохи піднімається. Я змушую себе дивитися їй в очі, а не нижче.

— Ви хочете, щоб я відчувала? — питаю я, піднімаючи брову. — Це ж не терапія. Це залік.

— Це психологія. — Вона нахиляється трохи ближче. Запах її парфумів — щось темне, деревне, з ноткою диму — доходить до мене. — А психологія без почуттів — це просто набір слів. Ти ж не хочеш бути просто набором слів, правда?