в 5 років я втратила частину себе на свого серця. я втратила батька та вміння ходити та вже багато років переміщаюсь лише на візку. В 11 я повністю втратила себе та все щастя, що у мене було. Я втратила маму.
Якщо ж є Бог, чому це все впало на мене. За чиї гріхи ти мене караєш..
Все своє життя я мучилась, кожна хвилина була нестерпною і потихеньку вбивала мене, як фізично так і морально.
Наче з небес до мене звалилось це диво!
Я житиму з Г'юїтами. Я житиму в Торонто. Я більше не буду думати за що купити кусень хліба чи де сьогодні переночувати. Місіс Беннет не буде страждати через мене. Нарешті в моєму житті з'явилась радість. Але чи надовго вона? Чи не по шкодую я про свій вибір? Чи буде в цій радості смутку і болю? Чи зможу я нарешті відпустити минуле та зажити нових яскравим майбутнім