9 588
“Українське козацтво”
Анотація до книги "Козацька балада"
– Господи, за що? – схилилася на коліна жінка.
– Не плач, моя зірко! За любов до волі та Батьківщини. Вони ніяк не втямлять, що можна зламати всі кістки чи вийняти у козака серце, але воно все одно битиметься за Правду й Віру та ненавидітиме їх. Я помираю, однак і на тому світі завжди кохатиму тебе...
… Це не кінець, а тільки початок історії.
– Не плач, моя зірко! За любов до волі та Батьківщини. Вони ніяк не втямлять, що можна зламати всі кістки чи вийняти у козака серце, але воно все одно битиметься за Правду й Віру та ненавидітиме їх. Я помираю, однак і на тому світі завжди кохатиму тебе...
… Це не кінець, а тільки початок історії.
Зміст книги: 48 глав
96 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЦей твір розповість щиру правду про рідних мені людей та жахливі події, учасниками яких вони були. Історичні факти я відновлювала по краплинці: слухала й записувала, читала нотатки й листи. Інколи не вірила й проклинала часи катівного радянського режиму. Та як не повіриш, коли й зараз кровожерливий ворог безсоромно топче землю неньки-України і вбиває навіть дітей? Щоб були сили боротися за майбутнє та навіки звільнитися від зазіхань вражої нечисті, я пишу цей твір. Ми – нащадки спотвореної істини не дамо забути гріхи ницих вбивць!
Неймовірна цікава історична книга)) Якою сміливою треба бути автору,щоб так відверто писати про близьких тобі людей. Дуже цікаві більш сучасні глави) хоча трагічне минуле треба знати також. Дякую,шановна,за вашу ширість і талант)) Надихнули,підпишусь!
Маруся Кошетар, Дякую, Марусю, за проникливий відгук та увагу до сповіді про щастя і біль рідних мені людей. На превеликий жаль історія України - це тяжкий шлях боротьби з нечистю за кращу долю. Боротьба триває, а я чесно спробувала додати впевненості, що козацькому роду нема переводу. І ніколи не буде!
Чудова книга. Дякую автору!
Яна Трочинська, Щиро прошу, Яно! Даруйте, а Ви вже серед моїх підписників? Якщо ні - запрошую! Якщо так - перепрошую, але на моїй сторінці точно є що почитати про добро і вірність, долю і кохання!
Оце поворот сьогодні, як то завтра дочекатись - і дізнатись подальшу долю героїв :)
Леся Думка, Вітаю, Лесю! Дійсно важкувато було. Адже це не мемуари людини про пережите. Я взяла за мету переповісти фактичні події з життя найдорожчих мені людей. Завданням було: ні за що не образити їх пам'яті, подати в цікавому й послідовному стилі та інколи додати своє бачення подій. Душею українці мене підтримали, а всі інші чинники не мають значення. Дякую, що були поруч і до зустрічі! ❤️
Дякую за чуттєву історію Вашого роду. Це історія нескореного українського народу. Вже стільки століть нас намагаються поставити на коліна, але ми не здаємось. Дійсно козацькому роду нема переводу.
Валентина Ліщук, Вітаю, Валентино! Щиро вдячна за підтримку нашого духу і оцінку мого твору. Я намагалася бути правдивою й переконливою. Слава Україні й Українцям!
Мої вітання, пані Владо. Завершилася історія Вашого роду у її літературному форматі. Дуже хочеться, щоб швидше закінчився цей рашистський кошмар і Ваша родина, і родини усіх українців зітхнули з полегшенням та продовжували жити мирним чесним життям. Але... поки пишу коментар, оголосили по Києву повітряну тривогу. Ніяк сусіди не угомоняться. Так що мирне життя трохи відтерміновується. Та воно обов'язково буде. Не дозволять нащадки славних українських козаків плюндрувати ворогу нашу землю.
Світлих щасливих днів Вашим рідним, пані Владо. І всім нам швидшої перемоги. Здоров' я, витримки і сили тим, хто наближає цю перемогу. Слава нашим героям!
А шановній пані Авторці натхнення для нових сюжетів. Впевнена, що Ваші читачі чекатимуть зустрічі з Вами на сторінках нових книг. ❤️❤️❤️
Надія Скрипка, Вітаю, шановна пані Надіє! Дуже вдячна за Вашу увагу, за побажання і за підтримку моєї головної літературної роботи. Такою я її вважаю. Давня мрія здійснилася, адже все це жило в моїй голові та не давало спокою. Я мала упорядкувати спогади і подати їх у зрозумілому, послідовному та бажано яскравому ракурсі. Здається цей екзамен перед найдорожчими я склала. Ви праві, дуже хочеться миру для малят і для дорослих! Щоб не гинули наші хлопці ні безслідно, ні з почестями. Нехай живуть і кохають, народжують нових українців!!!
Як би я хотіла розкрити сюжет лише щасливих днів нашої землі. Але ж не дають! Не вийде. Може колись мої пра...пра... доживуть до світлих часів та напишуть баладу про омріяний довгий мир. А поки тихої нам ночі, витримки і жаданої Перемоги! Слава нашим героям! Я ж трішки відпочину і ми знову зустрінемося на сторінках моїх книг.❤️❤️❤️
Нервовий зрив може трапитися від всіх накопичених проблем ,тривог ,а від нерозділеного кохання і поготів.Але Андрій щиро розповів про своє життя і все виявилося та дуже паскудно .Доки чоловік працює в відрядженні ,балувана донька директора вже має коханця.Напевне то таточко підлаштував то одруження ,лиш би спекатися розпещеної доньки
Lydmila, За щирі побажання дуже вдячна. Героям полеглим тоді і героям наших днів Слава!!!
Таки так Козацькому роду нема переводу.Нехай притупили ,притишили наше стремління до волі ,до свободи,але останні події довели ,що ми україн
ці таки коритися всяким зайдам не будемо,Наші діти і онуки хочуть жити в вільній ,незалежній ,європейській країні
Lydmila, Добрий вечір, Людмило! Бачу цікавість, що росте до моєї розповіді й це надихає. Не заради рейтингу, а заради пам'яті тих, кого я завжди любитиму і пишатимуся ними. Вільними нам бути, адже є незламна основа, наука виживати й берегти найдорожче: свободу, віру, Батьківщину!
Вітаю, Владо, чи (якщо можна) Поліно! Неймовірна історія вашого роду)) Слідкувала за книгою від розділу до розділу й емоції накривали кожного разу. Книга частіше витискувала сльози, ніж сміх, але постійно дарувала НАДІЮ. Ваша родина вже стільки всього пережила, що залишається лише бути щасливими. Розумію, що наше сьогодення захмарене війною, але нікоу не вдасться зламати нас. Всіх гараздів вам і вашій родині)))
Ніка Цвітан, Добрий вечір, Ніко! Дякую, що слідкували. Дякую, що переживали. Так, історія складна. Частіше трагічна, ніж щаслива. Але віра і вірність роду зобов'язує нині бути гідними предків. Любити нашу землю, як любили її вони. Я дуже рада, що розповіла та сподіваюся, що не схибила перед пам'яттю. Дякую за побажання та віру в те, що нас нікому не зламати!!!
Вітаю із завершенням, на мою думку, найкращої Вашої книги! Актуальної, щирої, життєстверджуючої. Читала на одному подиху, згадуючи розповіді своєї бабусі, про ті лихі часи. Мабуть, більшість пересічних українців мають схожі історії своїх родин, але не завжди роблять висновки. Тому і маємо трагічне сучасне. Перемоги Україні, миру і стабільності нам, Вам - надхнення і невтомного муза! І хай згину всі москалі!
Marina Tkachenko, Добрий день, пані Марино! Дякую, за добрі слова та оцінку, як Ви правильно сказали, головної роботи у моєму житті. Адже я здійснила свою мрію й написала про найрідніших так щиро як змогла, а ще відкрила своє відверте бачення навколишнього світу. І нехай воно подобається не всім та я знаю, що однодумців набагато більше, ніж вказано на сторінці. Українці єдині й непереможні! Так завжди буде на землі.
Неочікувано. Неприємно. З огляду на те, що прийшлось пережити Соломійці в минулому, уявляю як важко сприйняти таку новину про чоловіка, до якого потяглося серце. Та щось мені здається, що та невихована особа спеціально спантеличила Соломію інформацією про Андрія. Щось там не те.
Тим цікавіше чекати продовження. Чекаю. :)
Надія Скрипка, Вітаю, пані Надіє! Життя непередбачуване, а доля буває безжальна. Та мої дорогі жінки знаходили своє важке щастя - єдине в світі. Продовження на сторінці. Запрошую!
Щось мені підказує ,що то все не так просто,ота пані сама поклала око на гарного чоловіка ,а він її ігнорує.От і скористалася можливістю усунути конкурентку.
Lydmila, Дякую, за щирі переживання, пані Людмило! Буває часто, що чесній людині геть не таланить. А якійсь "хитромудрій" дається запросто. Наразі пишу відповіді на доленосні питання, але сьогодні викласти не встигну. Завтра все вирішиться!
Не дарма кажуть,,якщо судилося зустрітися ,то доля обов'язково зведе''.Так і сталося ,тепер Андрій
не забуде Соломійка,і все зробить ,щоб знову зустрітися
Lydmila, Доля взагалі особа дивна. Хоче - зводить, а хоче - розлучає. А мамі вона чомусь дарувала випробування не лише напівсирітством чи голодними часами, а ще й ставила перед вибором: кохати чи відпустити? Бо не валяються на дорозі гарні чоловіки. Погодьтеся, дуже важкий вибір!
Коментар видалено
Прочитала. Недарма пройшла нічна вилазка до лісу. Хай щастить! :):):)
Надія Скрипка, Дякую! До щастя близько, але є перепона... Завтра розповім.❤️
Добрий вечір, шановна Авторко! Продовжую насолоджуватися читанням правдивої історії.
В часи радянщини багатьом приходилося мати "два обличчя''. Далеко не про все можна було говорити вголос чи виносити щось за межі своєї оселі.
Соломію цінували за розум та грамотність, адже високтопосадовці теж розуміли, що звіти треба подавати оформлені належним чином.
Порадувало те, що і в той час інколи справедливість торжествувала (це стосовно перепоховання Марка Грицая). І тоді траплялися ті, хто не зовсім втратив совість (ну, або просто вирішили, що за терміном давності можна таке дозволити).
Вже прочитала Ваш допис, що скоро на сторінках книги відбудеться зустріч Ваших батьків. То ж чекаю продовження. :)
Натхнення Вам, пані Владо, і великого бажання творити.
Надія Скрипка, Вітаю, шановна пані Надіє! Буквально хвилинку тому виклала розділ про їх зустріч. Інтриги долі інколи важкі, а інколи чарівні. Дякую, що знаходите час і розумієте мої дорогі спогади. Я вже написала у попередньому коментарі читачці, що інколи тихо спостерігала за зустрічами наших знайомих, що служили разом і вони тоді були наче школярі на перерві, веселі й піднесені. Дивне місце для зустрічі обрала їм доля, але найважливіше, що зустрілися! Щиро вдячна Вам за увагу до моєї родини та побажання! Завтра продовжу...
Поки писала коментар, з'явилося продовження. :)) Вже читаю!
Та й в нас теж були такі,,ученія'',зібрали всіх спортсменів в місті ,бо потрібні були ,,поранені'' і вчили солдатиків першого року служби надавати допомогу,щоб знали як це робити.Ну ,нам що розвага,з навчань і робіт зняли ,весна природа,ще й кормлять .
Влада Клімова, Справді ,коли зустрічаєш знайомих з твоєї молодості ,то ніби і сам молодієш.
Навіть у нас на Україні є області які зазнали знецінення віри в Бога значно пізніше ,вже після війни. І вниз збереглися всі традиції ,на відміну від інших областей.Там недільна служба ,то обов'язок ,який не обговорюється.
Lydmila, Я чомусь так і подумала, що Ви з тих країв! А орган то величне й прекрасне дійство. Дуже полюбляла з друзями бувати в нашому Домі органної музики (костел Святого Миколая). Якось підсіла на Брамса, Бетховена, Баха. Кидала все, одягала навушники й слухала годинами, навіть вночі. Та що з мене взяти, я ж пишу книжки?
Добрий день, пані Владо. Із задоволенням читаю Вашу книгу, але давненько не писала коментарів. Добре, що Ви дізналися від старших родичів історію свого роду і тепер щиро ділитесь нею зі своїми читачами. Можливо, комусь це допоможе зняти пелену з очей і прийняти той факт, що радянщина принесла в Україну горе, смерть, приниження людської гідності. Хоча, мабуть, я забагато хочу. Адже й зараз, на десятому році війни (якщо рахувати з 2014 року), є серед нас ті, які ведуться на рашистські обіцянки і підступно шкодять своїй країні, своїм співвітчизникам. Прикро читати, що до таких дій залучають підлітків. Та й обіцяні гроші далеко не всі отримують. Єдине: жевріє надія, що всі ці запроданці - нащадки тих деяких людців (сподіваюся, що не всіх - не хочеться грести всіх однією гребінкою), якими радянська влада заселяла спустошені голодоморами українські території (і вірю, що їх не так і багато), а не славних українців, що з діда-прадіда населяли нашу землю, обороняти її, бо любили понад усе.
Якийсь сумний вийшов коментар. Може, погода винна? :(
Очікую продовження Вашої родинної історії, шановна Авторко. Натхнення Вам у творчій роботі. ❤️
Влада Клімова, ❤️❤️❤️
Та навіть прості люди в союзі старалися не показувати своє справжнє ставлення до влади.Тишком говорили на кухнях ,або як мій батько застерігали своїх дочок не попадатись на очі владним світу сього.
Lydmila, Було таке. Всі хто йшов проти нахабного свавілля відкрито - гинули часто без суду й слідства, або за геть іншими статтями. І треба було мати багато сили волі й розуму, щоб не підкоритися й не згоріть в тому пекельному вогні.
Справді, одне нововведення ,і стільки і проблем ,і додаткової роботи ,і відповідальності.А ще заздрощів від тих хто довше працює .Як в кожному колективі ,хто тягне ,того й проганяють.
Дякую ,гарного недільного вечора.
Lydmila, Вітаю, пані Людмило! Так, заздрощі серед людей - то невиліковна хвороба. А скільки їх буде ще після повернення додому!!! Багато знаю про все це й тому сьогодні дарую моїм читачам ще один розділ. Навзаєм, тихого гарного Вам вечора!
Вітаю Влада, дякую за нові сторіночки в цей похмурий день :)
Леся Думка, Доброго дня, Лесю! Саме до такої погоди схильна природа місць, про які я зараз пишу. Правда, я бувала там влітку й восени і пам'ятаю їх сонячними. Але сповідь про маму надихає на світло. Дякую, що знаходите час для читання!
Та система так працювала на всіх рівнях,щоб нічого не робити чи в колгоспі ,чив якійсь конторі ,на зводі тим більше потрібно було мати впливового чоловіка ,або коханця.Такі мадами ще й зарплати з преміями одержували вищі.А вже верхівка тримала штат прислуги..
Lydmila, Якби ж тільки дами! Я вирішила дещо розширити сповідь про людей і часи те, що чула багато з перших вуст. Я навіть бувала в тих місцях, але вже тоді, коли вони звільнилися, як і всі ми. Хоча до нас знову лізуть, та неможливо відібрати волю у народу, який має її в крові!
Бо воно таки так,вода з рідної кринички в рідному краї найсмачніша,а чужина і є чужина,хоч гроші великі ,але не все грошима вимірюється
Lydmila, Вітаю, Людмило! Є світло, взялася за роботу. Про рідну воду це вірно, але в тих місцях були вугільні шахти й не тільки... Тому вода на тій частині Німеччини, корту відібрали більшовики, була нікудишня. Мама казала, що пили виключно кип'ячену, інакше поверталися додому з грошима, але як мінімум, без зубів.
Так як тоді ,так і тепер ,всі штабісти хочуть вислужитися,особливості що ще вчилися при союзі ,та й вже за незалежності нічого не змінилося .Навіть тепер ,коли повно військових ,які через поранення ,або хворобу звільнилися в штаб так просто не попасти
Дякую за сміливість розповісти історію родини
Lydmila, Та Боже збав! Навзаєм, гарного Вам тихого вечора!
тим хто навіть тепер перетинає вперше кордон тривожно,а в ті часи то й взагалі було дуже боязко.А після нашого совєцкого життя бачити красиві міста ,красиву архітектуру то взагалі напевне шок
Lydmila, Вітаю, пані Людмило! Тут я вже пишу з розмов з мамою. Наприклад, у мій перший перетин згадую: як безпідставно чіплявся молоденький митник. А потім були якісь курйози та жарти (багато перетинала). Щодо чарівних європейських містечок - кожне з них неповторне і залишається в серці назавжди. Може тому, що я обожнюю замки, хоч поки й не пишу про них. Пізніше - подивимось. Дякую, що читаєте! ❤️
Читаю і не можу відірватися, особливо враховуючи, що написане на основі реальних подій. Дуже жалкую, що свого часу не записувала розповіді дідуся, бо історія родини по татовій лінії теж цікава та непроста - татів прадідусь воював на боці польської армії у 2 Світовій, і загинув. Та немає вже ні дідуся, ні бабусі, ні тата, щоб почути та записати.
Влада Клімова, Згідна з Вами))
Дякую за таку зворушливу розповідь.
Мама є мама, єдина донечка їде в невідомість,і мамине серце рветься на частини,ну і що ,що доня вже давно доросла
Lydmila, Вона й була такою - моя бабуня! За всю страшну біду та ненависть недолугих, любила людей такими, які вони є. Допомагала, роздавала матеріальне й духовне й зовсім не мала ненависті. На жаль, у мене вже так не виходить! Може саме тому у цій книзі я називаю речі своїми іменами. Хоча тим на кому "шапка горить" звісно цей твір не подобається. Але ж ми з Вами й це переживемо, правда?
Щемна історія, правдива, ніжна. Знаєте, деяким улюбленим авторам я дала прізвиська, які характеризують стиль, характер, лексику, особливості їх творів. Прочитавши більшість Ваших книг, сміливо називаю Вас "ніжним, добрим романтиком". Бо описувати будь-які події будь-якого часу з такою теплотою і душевністю можете тільки Ви. Дякую
Marina Tkachenko, Марино, не хочу бути нескромною, але по факту мої здібності писати - таки від бабусі. Якби хто читав її листи до брата в Штати (хоча цензура їх всі читала, та вони там шукали не стиль)! Просто вона вважала, що щира любов і правда - головне. Ось і я нещодавно вибачилась перед читачами й отримала блок! Та й статистика по цій правдивій книзі не радує. Але відгуки, як Ваш, в тисячу разів перевершують ту зірочку на сторінці. Дякую, що цінуєте й продовжую бути собою!
Таки добилася свого Соломія,вже завтра здійсниться її маленька мрія,правда вона ще не знає ,що їй готує Доля.А мама і бабуся просто дуже люблять своє сонечко,і тому турбуються ,бо знають яке воно життя.
Дякую ,чекаю продовження
Влада Клімова, Та я знаю той період ,.бо в ньому жила,за сімдесят років набачилась.
Мама з бабусею виросли зовсім в іншому світі,а Соломія виросла вже зовсім за інших умов ,те ,що вона знала про свій рід ,це одне ,а те ,що вкладали дітям в школі ,а потім вже студентам в інституті,давало свої плоди.Світ змінювався ,а старше покоління не встигало ,та й зараз так.Софія хоче жити своїм життям,,і це її вибір
Lydmila, Вітаю, пані Людмило! І знову праві. У кожного покоління свої цінності та рух вперед. Головне не заплутатись серед думок, які нав'язуються інколи дуже настирливо. А молодість так і проситься до змін!
Гени то така штука ,що передають по роду і хороші якості ,і не дуже.Бабка мені казала ,от вперта ,як твій дід ,але сама така сама вперта була.Так і в цій сім'ї добрі ,чесні жінки ,але вперті ,інакше рід Грицаїв не продовжився б
Lydmila, Доброго вечора, пані Людмило! Хоча я пишу лише про гілку родоводу по маминій лінії (набагато краще й глибше пізнала її) та вірність, цілеспрямованість і вміння любити родину і землю свою, дійсно надихає пишатися й оспівувати їх. Адже це моє коріння і завдяки їм я живу!
Вітаю, Владо! Читаю розділ за розділом, дуже щиро написано. Маю і я деякі записи про рід по лінії батька й по лінії матері й ці історії теж дуже не прості Але не готова "впустити у свою хату" поки що нікого. Можливо, ці записи стануть колись основою якогось історичного роману. Правда, ще треба вивчити історичне тло всіх подій. А історія вашої родини дуже цікава)))
Ніка Цвітан, Привіт, Ніко! У своїх творах я вкидаю краплі різних подій з життя родичів, знайомих чи просто випадкових людей, що потрапляли в поле мого зору і, в обробці, це ставало частиною сюжету.
Щодо розповіді про долю предків? Не хизуюсь, не стидаюсь, просто хочу, щоб вони в моєму творі всі були ще живі. Ну, й трішки лаю ненависне плем'я ворогів. Та воно на те заслуговує!
В старшого покоління свої цінності,але й тоді було всього.Алев чомусь ,мама і бабуся праві ,бо роль коханки ,то незавидна роль.Пан Шаповал сім'ю не кине,а тільки зіпсує Соломії життя.
Дякую за історію своєї родини
Lydmila, Той хибний крок змінив багато чого у маминому житті. Головне зрозуміти, але не карати себе за всіх. І хто з нас в чомусь не помилявся у житті?
Хоч би пан Шаповал не скривдив Соломія,бо то буде трагедією для неї.
А часи справді були дивні для зарубіжних людей. Так звана верхівка купалася в розкошах ,користувалася всіма благами зарубіжної цивілізації ,а простий люд жив як у вакуумі .В багатьох селах ще до середини шістдесятих не було світла,про водопровід і каналізацію ,газові плити і мови не було.
Lydmila, На жаль, той пан принесене дівчині багато біди й розуміння, що життя не лише книжки. Її пригоди вийдуть за грані рядовго існування та відтермінують мою появу на землі. Але хіба ж цій родині звикати до життєвих штормів? Я є й пишу про них! А Вам дякую, що читаєте!
Читаю і згадую розповідь родички,як її тітка потрапила після концтабору в амереканську зону ,а потім в Канаду.І лише в дев'яностих роках змогла за 'язатися з рідними.Аще досі деякі люди хочуть жити в союзі,
Lydmila, Жити в союзі хочуть паразити, що приссалися до тепленьких місць колись і таких було багато! Вони та їх нащадки й досі тихо чекають на "асвабадітельну" армію і повернення срср. Та цьому не бувати! Наші хлопці не дадуть!
Це таке диво, що вони змогли зустрітись!
Олена Федорова, Звісно диво! Бо все адекватне чи хороше при совєтах мало визначення дива. Але в наступному розділі я поясню щастя цієї зустрічі рідних.
Дякую за таку зворушливу розповідь про свою родину.Скількох вдів і тоді ,та і тепер тримало в цьому світі тільки те ,що є про кого піклуватися ,часточка від загиблого коханого їх діти.
Lydmila, Коли починала, думала: як справлюся з передачею почуттів та думок рідних, але небачених людей? Та поступово зрозуміла, що ми єдині. Що я їх відчуваю. Дуже вдячна моїм читачам, що розуміють це!
Дивлюсь, - нова обкладинка. Не знаю, чому знову змінили. Не ображайтеся, але попередня була, як на мене, більш вдалою, передавала саму суть Вашої книги - історію родини, сильних духом жінок, традиції роду, незламність українського духу в нащадках. Щодо нинішньої, вона схожа на обкладинку підручника історії України 8 класу, або ж книги саме про козаків.
Marina Tkachenko, Вітаю, Марино! От до чого ж у мене щирі читачі! ❤️ Як є - так і кажуть! Все вірно, ця більше передає дух книги: любов і відданість кожного з поколінь. Якщо чесно - у пітьмі знайшла Орлика (більше не буду). Дякую, що допомагаєте!
Зрада - тема вічна. Їй нема ані кінця, ані краю. Цікаво, як добре вона висвітлена, адже була і тоді, і зараз
Читач Букнету, Вітаю! Підла зрада та загребущі руки забувають, що вони смертний гріх. Але в цій книзі я теж грішна, бо ненавиджу гадів й пишаюся рідними. Та мені геть не страшно, адже кажу Правду! Дякую, що читаєте.
Героям Слава.Так вже в'їлася ота зараза в людей що й тепер чинять.ганебні діла.Заради грошей здають позиції ,наших воїнів ,підпали роблять,а керує всім цим наш споконвічний ворог.
Добре ,що фронтові друзі дали слушну пораду ,та йхоч краплю надії для Поліни
Lydmila, Дякую, пані Людмило, що підтримуєте мою сюжетну лінію влучними коментарями! Спеціально пишу з дошкульним сарказмом між рядків, щоб трохи змінити світогляд про "давнє". Багато кого не хвилює минуле, але ж без того минулого не було б такого болючого справжнього...
Такі дами з високих кабінетів були тоді та й тепер повно.Все їм мало ,все гребуть .
Lydmila, Завжди були і будуть. Все, що треба візьме з посмішкою, а потім винесе вирок. Та мої жінки-предки справді незламні. Пишаюся ними.
Ще довго будуть встановлювати свої правила ті ,хто хотів нас знищити ,як націю як Тому й той лист йшов так довго ,та й зустрітися брату і сестрі здається ще не скоро прийдеться.
Lydmila, Можу точно сказати, що вони зустрінуться! Будуть гидкі підстави, підлість і біль. Але доля спокутує людські гріхи й подарує рідним зустріч.
Після пережитого повторного голоду 46-47 років, на тлі "хрущовської відлиги" новий промінчик радості для Поліни - об'явився старший рідний брат. Як же склалась доля Олекси Грицая в Америці? Чекаю продовження.
Дякую, пані Владо, за цю чудову книгу.
Надія Скрипка, Доброго ранку, пані Надіє! Було таке, це факт. А от скільки головного болю, окрім вже пережитої біди, додалося українській родині - це не описати, треба пройти. Нищівний контроль та людська ница заздрість - страшна штука!!! Та я напишу. Гарного Вам дня!
Ой як то цікаво що в листі. Дуже чекаю завтрашні новенькі сторіночки :)
Леся Думка, Доброї ночі, Лесю! Писатиму, як було, а тому в таких листах все дуже скромно і нецікаво. Та попереду дуже багато цікавенного. Десь там буде й моя присутність. Хоча про це поки зарано.
Брат відшцкався ,але та система тепер буде ще пильніше слідкувати за Поліною,не залишать в спокої.Такий тоді час був
Lydmila, Вірно, різні та дуже складні історії.
Стосовно Голодомору я теж незабаром писатиму у своєму судово-медичному романі. Багато хто не знає, що друга хвиля Голодомору була саме в 1945-47 рр., після війни. І це питання теж обходили стороною!
Влада Клімова, Так.
Просто неймовірна та трагічна доля жінок Вашого роду та багатьох інших! Напевно, тепер і в сучасних родинах так буде, на жаль...
Влада Клімова, На жаль...
Мій батько народився в 31,а мама в страшному 33.Батько вижив болід пішов працювати на цельню,там давали пайку,то він діливїї між онуками і дітьми,а мама народилася на пограниччі то там було трохи легше ,але все одно тяжко було.А вже в 47 мого діда якого я не знала ,посадили бо він був головою колгоспу ,і роздав зерно людям на трудодні ,а не здав .Десь в лагерах і пропав.
Lydmila, Вітаю, пані Людмило! Так, страшні часи і важкі долі українських трударів - це частина історії нашої нації. І боротьба за незалежність досі триває!
Запалила сьогодні свічечку на підвіконні, щоб чиясь душа зігрілася від того тепла й подумала, що голод приходив в 32-33, 46-47. І сьогодні в окупованих чи прифронтових територіях людям доводиться обмежувати себе в їжі. Це страшно.
Ніка Цвітан, Ви молодець, Ніко! Хай душі замучених спочивають з миром. Це ж якими невігласами треба бути, щоб цілеспрямовано винищувати націю прекрасних трударів! І зараз страшна битва продовжується.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати