Димитрій прожив довге життя.
У ньому було все: буджакський степ, бідне дитинство, баба Марія з її тихим даром, сало під замком, перша книжка, перше кохання, армія, робота, зради, шлюб, донька, втрати, страх, провина і спроба почати все спочатку.

У шістдесят сім років ночі стають для нього найважчими. Саме вночі повертається пам’ять — не святкова й не прикрашена, а справжня. Вона веде його через дитинство без поблажок, через любов, яка не завжди рятує, через родину, яку він намагався втримати силою, через помилки, які вже не виправиш, і людей, яких уже не повернеш.

Це історія не про ідеального героя.
Це історія про чоловіка, який умів працювати, виживати, будувати, кохати й помилятися — але тільки наприкінці життя почав по-справжньому бачити себе.